Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— Що ж, розумно, — погодився Ярлах. — Гадаю, за теперішніх обставин Маґістрат таки вирішить, що Угода нечинна щодо Лахліну. Тільки ніхто не повірить, що я діяв з власної ініціативи. Моя байдужість до політики загальновідома.

— То думатимуть, що ви просто виконали чиєсь прохання, — сказав Йорверт. — Власне, так і є. А лахлінські вельможі, зачувши про це, стануть набагато поступливішими, схильними підтримати короля в його боротьбі з Конґреґацією.

— Надто ж коли переконаються, — додала леді Елвен, — що чаклуни не жартують. А ми знайдемо спосіб це показати.

— Плануєте сформувати диверсійну команду?

— Швидше, повстанський загін. Лорд Йорверт уже зголосився його очолити і взяв академічну відпустку в Університеті. Йому сподобався мій план.

— Наберете повстанців з лахлінських утікачів?

— Ні, це ризиковано. Обійдемося силами чаклунів, що мешкають на Лахліні. От щодо них можна не сумніватися: кожен, хто відгукнеться на наш заклик, буде справжнім бійцем. А ми, маючи доступ до Тиндаяру, забезпечимо їм потужну підтримку.

— Доступ до Тиндаяру? — перепитав Ярлах, помітивши багатозначну посмішку на Йорвертовім обличчі. — І як ви збираєтесь його отримати?

Дівчина недбало знизала плечима.

— Ми вже отримали. Цього неважко навчитися. Нам вистачило лише раз побачити, як робить лорд Йорверт.

— І ви не питали дозволу? Хіба Володар не…

Леді Елвен різонула його таким гострим і майже зневажливим поглядом, що Ярлах ураз осікся.

— Якщо ви кажете про Китрайла, то він мені не володар. Для мене він був і залишається Ворогом. Я служу лише королю Імару і більше нікому.

— Але ж, — мовив приголомшений Ярлах, — ви прийняли темну енерґію.

— Так, прийняла. Проте не від гарного життя, а з відчаю та безвиході. П’ять років тому, коли вмирала моя кузина, королева Ґрайне, я не змогла дати їй потрібних ліків, бо за наказом принца Броґана її взяли під пильну охорону, а всіх, хто приходив до неї, ретельно обшукували, не дозволяючи нічого приносити з собою. Мені залишалось тільки молитися Дивові, просити його про чудо, та він був глухий до моїх благань. — У голосі дівчини забринів гнів. — Після кузининої смерті я прокляла Дива, і тієї ж таки ночі до мене вві сні прийшов демон, став спокушати силою і владою. Спершу я збиралася плюнути в його мерзенну пику, та потім передумала. Погодилася прийняти темну енерґію, але відмовилась присягати Китрайлові, не визнала його своїм володарем. Демон погрожував мені найстрашнішими карами, твердив, що моя душа однаково належить Ан Нувінові, та я не стала його слухати, прогнала геть, і він більше не повертався. Може, я й справді проклята навіки, і після смерті Ворог забере мою душу. Ну що ж — хай тоді робить з нею, що хоче. А поки я жива, мій розум і моя воля належать лише мені.

Ярлах очманіло дивився на юну леді Елвен, яка — у скільки це років? у одинадцять, у дванадцять? — наважилася суперечити Китрайлові й залишилася живою. Опанувала темну енерґію — і при цьому нікому не скорилася!

„Ні, він ніякий не Володар,“ — остаточно впевнився старий маґістр. — „Просто блазень, що всівся на королівський трон…“

Перевівши погляд на Шовара аб Родрі й Ґарвана аб Малаха, Ярлах запитав:

— Ну а ви, панове?

— Вони так само, — не давши їм і рота розтулити, відповіла леді Елвен. — Я вмовляла їх не робити цього, та вони вперше не захотіли мене слухатися. Тоді я сама дала їм темну енерґію і привела їх до присяги. Та тільки присягнули вони мені, а не Китрайлу. І демони їм жодного разу не являлися.

Ярлах лише похитав головою. Іноді він зустрічав лахлінців, яких тамтешні порядки не зламали, а навпаки — загартували, зробили мужніми, вольовими та відважними. Одначе вся їхня відвага не йшла в жодне порівняння з безстрашністю цієї дівчини, що повстала і проти Дива, і проти Китрайла, для якої не існувало авторитетів ні на небі, ні під землею, яка в своїй погорді дійшла до того, що надавала іншим доступ до темної енерґії, а натомість брала з них клятву вірності — тієї самої вірності, що мала належати Китрайлові…

— Пані, — якомога стриманіше сказав він. — Мушу вас про дещо попередити. Не знаю, з якої причини, та точно не через молитви лахлінських праведників, істоти з Ан Нувіну не мають доступу на Лахлін. Гадаю, це поширюється й на розташовану під Лахліном частину Тиндаяру. Проте на решті його території демони можуть з’являтися безперешкодно. Раджу вам стерегтися їх.

— Так, я знаю, — кивнула леді Елвен. — Лорд Йорверт уже попередив нас. Коли ми виходимо за межі Лахліну, то тримаємося разом. А втрьох нам жодні демони не страшні. — Щойно вона почала підводитись, як двоє її підлеглих миттю схопилися на ноги. Ярлах і Йорверт також повставали. — Нам час повертатися. Зараз у Ханґовані вже за південь, а по обіді я маю навідатися до матері, бо інакше мене почнуть шукати. Красно дякую, маґістре аб Конале, за згоду допомогти нам.

— Нема за що, князівно, — чемно відповів Ярлах. — Ви боретеся за свободу лахлінських чаклунів, наших братів та сестер. Для мене велика честь бодай чимось посприяти вам.

Леді Елвен домовилася з Йорвертом, що вони ввечері зустрінуться на Лахліні, після чого попрощалася з ним та Ярлахом, прикликала темну енерґію і перенеслась у Тиндаяр. Слідом за нею щезли й обоє чоловіків, що за весь цей час не зронили жодного слова.

— Дивовижна дівчина, — промовив Йорверт, знову всівшись у крісло. — Правда ж, учителю?

— Не просто дивовижна, а надзвичайна, — погодився Ярлах. — Тільки дарма ти привів її сюди, це небезпечно для неї. Краще б запросив мене на Лахлін.

— Я так і збирався. Проте Елвен хотіла побачити Кованхар, і я влаштував їй невеличку екскурсію. Вона була в захваті, дуже шкодувала, що не може тут навчатися. Гадаю, для