Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

озвалася юна леді Елвен. — Він побачив мене ще семирічною дівчинкою. Приїхав разом з Ґарваном до столиці, щоб сісти на корабель і вирушити на Абрад, але після зустрічі зі мною змінив свої плани і найнявся на службу до нашої родини. Коли почала пробуджуватися моя сила, майстер Шовар допоміг опанувати її, став навчати мене маґії. І Ґарвана також навчав, — дівчина прихильно (саме прихильно, а не по-дружньому) всміхнулася молодшому з чоловіків. — Ще задовго до мене. Якось упіймав його, малого хлопчака, що з допомогою чарів крав у роззяв гаманці, пояснив йому, чим це може скінчитися, і взяв під свою опіку. Коли майстер Шовар вирішив залишитися через мене на Лахліні, Ґарван не захотів сам їхати на Абрад. Подався служити до міської варти, дуже вправно ловив злочинців і врешті став королівським слідчим.

„Так і думав, нишпорка,“ — відзначив Ярлах, задоволений своєю спостережливістю. — „А майстер Шовар точно лікар.“

— Я просто приголомшений, пані, — промовив він чемно, але від того не менш щиро. — На щастя, все вже позаду. Тепер ви на Абраді, в цілковитій безпеці, і чаклунська спільнота радо прийме вас. Сподіваюся, Йорверт уже продумав історію, як ви добиралися з Лахліну?

Чоловіки дружно похитали головою, а леді Елвен сказала:

— Нам вона не потрібна, маґістре. Якби ми збиралися переїхати на Абрад, то зробили б це ще кілька років тому. Власне, майстер Шовар так і планував, лише чекав, коли я подорослішаю. А я, подорослішавши, вирішила нікуди не їхати.

— Але чому? — розгублено запитав Ярлах.

— Бо моє місце на Лахліні. У себе на батьківщині я князівна, дочка князя Кайлема аб Рордана, ґенерала лахлінської армії. А тут буду просто чаклункою, однією з багатьох.

— Зате живою чаклункою, — зауважив Ярлах. Він подумав, що переоцінив розум та обачність дівчини. — А на Лахліні ви живете у ворожому оточенні, один хибний крок — і вас викриють.

— Досі не викрили, а це був найважчий час. Тепер я дам собі раду. — Сірі очі леді Елвен дивилися на нього з непохитною рішучістю. — Тільки не майте мене за дурне дівчисько, для якого багатство та високе становище важать більше, ніж власне життя. Просто Лахлін — моя рідна земля, і я не збираюся нікуди втікати. Інші нехай утікають, а я… ми не втечемо. Майстер Шовар і Ґарван згодні зі мною. Ми залишимось і допоможемо королю звільнити країну від поборників.

— Гм… Це дуже шляхетний намір, пані. Та чи певні ви, що ваш король справді хоче знищити Конґреґацію, а не просто підкорити її своїй владі? Звичайно, я чув про його дружину, але…

— Я краще знаю короля Імара, маґістре. І королева Ґрайне була мені не чужа — наші матері рідні сестри. Саме після її смерті я й вирішила нікуди не їхати, а боротися за звільнення Лахліну. Усі ці п’ять років навчалась маґії, навчалась державним справам і чекала, коли король дозріє до боротьби.

— І він дозрів?

— Схоже, що так. В останній тиждень при дворі тільки й розмов про те, що король остаточно розсварився з верховним поборником. Жінки думають, що він просто пожалів двох малих дівчат, яких засудили до страти на вогнищі, чоловіки вбачають у цьому спробу спровокувати лорда Айвара до непокори, щоб змістити його й замінити на когось поступливішого. Проте ті, хто добре знає короля, переконані, що все набагато серйозніше. Зокрема, так вважає мій батько — і дуже цьому радіє, бо в нього вже давно сверблять руки поставити поборників на місце. Він, звісно, й думки не припускає, щоб позбутися їх взагалі, лише хоче, як і решта князів, мати вплив на Конґреґацію, зробити її слухняним інструментом у своїх руках. Та згодом батько змінить свої погляди, я про це подбаю.

— Не сумніваюся, — кивнув Ярлах. — Але я так розумію, що ви досі не відкрилися королю. Не впевнені, як він відреагує на те, що ви чаклунка?

— Щодо цього я не хвилююся, він поставиться нормально. Просто досі я не хотіла покладати на нього цей тягар, та тепер доведеться. Я б поговорила з ним ще минулого тижня, але саме тоді познайомилася з лордом Йорвертом. Вірніше, спіймала його, коли він посеред ночі прокрався до королівський покоїв.

Йорверт ствердно кивнув:

— Саме так і було. Я ж і подумати не міг, що лахлінського короля охороняють чаклуни. Зачувши про його конфлікт із верховним поборником, вирішив зустрітися з ним, запропонувати свою допомогу — зрештою, проблему Лахліну треба вирішувати, а відкритий Тиндаяр дає для цього чудову можливість, якою просто гріх не скористатися.

— Тепер ясно, чим ти займався весь цей час, — сказав Ярлах.

— Так, учителю. Я шукав на Лахліні силу, готову до боротьби з Конґреґацією, і знайшов її в Кайр Ґвалхалі. Леді Елвен, майстер Шовар і майстер Ґарван уночі по черзі охороняли короля, бо боялися, що верховний поборник може підіслати до нього вбивцю. Коли я прийшов, якраз була черга леді Елвен, і в першу мить вона подумала, що я і є той самий убивця. На щастя, до сутички не дійшло, ми швидко порозумілися і з’ясували, що маємо одну мету. Проте вирішили відкласти розмову з королем, щоб зорієнтуватися в нових обставинах. Я розумію, вчителю, у вас є інші плани, без сумніву, надзвичайно важливі, тому навіть не прошу про вашу особисту участь у нашій справі. Та ми були б дуже вдячні вам, якби ви звернулися до Маґістрату з офіційним клопотанням визнати, що дія Угоди про обмежений нейтралітет не поширюється на Лахлін, оскільки він її не ратифікував.

— О! — вражено промовив Ярлах. — То ви хочете спровокувати війну чаклунів з Лахліном?

— Ми хочемо, щоб так думали поборники, — сказала леді Елвен. — Нехай вони панікують. Прості люди на Лахліні щиро вірять, що могутня Конґреґація надійно захищає їх від відьом та чаклунів, проте самі поборники знають ціну своїй силі. Знають, як дорого їм обходиться захоплення або вбивство кожного справжнього чаклуна. А для вищої шляхти це має стати виразним знаком, що вона може догратися, коли й далі в усьому потуратиме поборникам. Незалежно від рішення, яке ухвалить ваш