Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— Мені було б не однаково, государю, — відповів лейтенант, дивлячись йому просто в очі. — Слово „честь“ для мене багато важить… Але ваша правда, я шкодую про це. Мені слід було взяти відпустку, відвезти Мірне до Таркаррая й посадовити на корабель. А потім повернутися в роту й чекати на звільнення зі служби… — Він помовчав, продовжуючи так само пильно дивитися на Імара. — Мабуть, я маю подякувати вам. Коли надійшов наказ про моє переведення до Ханґована, я саме планував убивство тих мерзотників, яких не встигла вбити Мірне. Я й зараз хочу їхньої смерті, але розумію, що мій тодішній план був невдалий. Поборники лише чекали цього, щоб викрити мене.

— Ви ще матимете нагоду вбити поборників, — пообіцяв йому Імар. А про себе додав: „Поки вони не повбивають нас…“

Див один — Китрайлів багато…

Ці чотири слова, теза та антитеза, міцно засіли в Ярлаховій голові й упродовж останніх трьох тижнів [7] не давали йому спокою. Попервах маґістр лякався та лютував, згодом страх минув, залишилася тільки лють — але не на відьом, що вигадали ці слова, а на істоту, якої вони стосувалися. Темний Володар ніби навмисне робив усе так, щоб підтвердити слушність відьомського твердження. Вірніше, він нічого не робив — і саме своєю бездіяльністю дедалі більше переконував Ярлаха аб Конала, що відьми мають рацію, заперечуючи його ґлобальну сутність.

Якби влада Китрайла поширювалася на цілий Всесвіт, а не лише на окремий світ у ньому, його б не зупинила невдача з першою спробою захоплення Ейрін вер Ґледіс. Коли вже Первісна така важлива для нього, він міг би кинути проти неї всі свої сили в цьому світі; міг би, зрештою, пожертвувати всім світом, лишень би знищити або захопити її. Звичайно, Ярлах не хотів цього — але таке рішення стало б переконливим свідченням всемогутності Темного Володаря.

Натомість він зник і не давав про себе знати, а демон, що приходив до Ярлаха вві сні, відмовлявся про це говорити, лише одного разу пихато заявив, що Володар має інші справи, набагато важливіші, ніж спілкування з одним зі своїх незчисленних слуг. Ярлах у це вже не вірив і підозрював, що Володареві просто немає чого сказати, бо впоратися з пробудженою Первісною йому не до снаги.

А раз так, то який же він Володар? Та він лише дрібний чорний божок місцевого масштабу, який прагне урвати свій крихітних шматочок пирога з бенкету справдешніх Вищих Сил. Такому володареві — з малої літери — маґістр аб Конал служити не наймався. І тепер із соромом згадував свій благоговійний захват перед ним, свій колишній страх перед його гнівом. Певна річ, Китрайл мав певну владу над Ярлахом — він міг наказати іншим чорним убити його, міг нацькувати на нього демонів у Тиндаярі або просто довести до цілковитого виснаження та потьмарення розуму, щоночі насилаючи жахливі сни. Проте раптової, наглої смерті, викликаної самою лише волею Китрайла, Ярлах уже не боявся. Таке під силу тільки справжньому Володареві — а не жалюгідній пародії на нього…

Ярлах ішов крізь кромішню пітьму Тиндаяру, орієнтуючись за потоками темної енерґії. Він зовсім не збирався поривати з Ан Нувіном, просто тепер розглядав це не як службу, а як співпрацю. І волів думати не про конкретну надприродну істоту, що порядкує в Ан Нувіні, а про сам Ан Нувін — як символ протистояння силі, котра називається Кейґантом.

Після невдалої спроби захопити Первісну Тиндаяр і далі залишався відкритий. Демон у Ярлахових снах твердив, що така є воля Темного Володаря, проте старий маґістр уже нічого не сприймав на віру. Він припускав, що сполучення Тиндаяру із земним світом не можна припинити відразу після його встановлення, а існує певний мінімальний період відкритості. Тому й сказав демонові, що для реалізації його планів (звісно ж, спрямованих на звеличення Володаря) конче треба знати, чи надовго збережеться доступ до Тиндаяру. А демон глузливо відповів, що в такому поважному віці йому не варто про це турбуватися.

Ярлах нітрохи не образився. Навпаки, він радів, що наприкінці життя йому випала нагода здійснити свою найбільшу юнацьку мрію про навколосвітні подорожі, великі ґеоґрафічні відкриття, захопливі дослідження невідомих земель. Упродовж останніх сторіч було споряджено чимало морських експедицій, особливо активно діяли в цьому напрямку відьми, проте карта Нового Світу ще й досі рясніла білими плямами. Їх було забагато навіть у Континентальній півкулі, а що вже говорити про протилежну — Острівну. Можливо, в часи Мор Деораху хтось із чорних чаклунів і досліджував світ через Тиндаяр, але жодних записів про це не залишилося. Ярлах нізащо не припуститься такої помилки, він зазначатиме на карті всі досліджені ним території, буде старанно записувати всі свої спостереження, і ці нотатки, разом з детальною картою Нового Світу, забезпечать йому одне з чільних місць в історії людства. Нехай казатимуть, що він був лихим чаклуном, нехай проклинатимуть його, але ім’я Ярлаха аб Конала ніколи не зникне в небуття, він назавжди залишиться в пам’яті прийдешніх поколінь як видатний дослідник! Зрештою, такий прецедент уже є — великого Ірдана аб Бріна шанують за його наукові досягнення попри те, що він був чорним. А відьми навіть заперечують його належність до слуг Ан Нувіну, стверджують, що тодішні кованхарські маґістри заздрили Ірдановій славі і через те облудно звинуватили його в чорному чаклунстві…

Упевнившись, що має вдосталь часу, Ярлах поки не квапився розпочинати систематичне вивчення світу. Наразі він просто задовольняв свою допитливість, навмання розріджуючи найбільші білі плями, і вже переконався, що Острівна півкуля цілком заслуговує на свою назву, бо й справді складається лише зі скупчень островів, розділених океанськими просторами. В усьому Новому Світі, як уже здавна підозрювали, був лише один континент — Абрад, проте це не означало, що в осяжному майбутньому людям забракне місця на землі. Островів надовго вистачить