Відтепер я – твій меч - Гжендович
— А ти добрий. Краще, ніж я гадав. Що ж, приступимо, — слідом за словами, долоня альбіноса закрила рот і ніс Садара, змушуючи вдихнути порошок, що знаходився в ній.
— Що… що це? — захлинувся словами принц, впізнаючи запах жахливого зілля, що втирається в руни-рани, відчуваючи, як не потрібна в даний момент і взагалі давно забута млість хтивості розповзається по тілу. Зовсім не бойове збудження оволоділо Садаром, і він марно спробував впоратися з собою, повернутися до нормального стану, а не плавитися в тілесних бажаннях. Причому настільки сильних, що голова закружляла, і плац поплив перед очима.
— Не чини опір, безглуздо. Зроби це своєю зброєю. Бороться, отримуючи задоволення. Таке насолоду. Злийся з мечем воєдино, дозволь йому стати частиною тебе, — Вражаючий був надзвичайно серйозний, хоча Садар майже вирішив, що це черговий жарт божевільного альбіноса. Не жарт. Це і є те саме навчання? І якщо спробувати зловити здорову думку, то… хитро, ой як хитро придумано. Якщо зуміти направити бажання…
… злитися воєдино, у танці тіл, як коханці… дозволити опанувати себе. Тільки так можна стати єдиним цілим із мечем, впустивши в себе. Навіть крізь туман бажання Садар усвідомив цю просту думку. Те, до чого його так довго підштовхував Разящий, ґвалтуючи щоночі. І заскреготів зубами:
- Придурок! Ти лагідним бути не пробував? Я швидше зрозумів би!
Виплеснувши злість, принц дозволив собі… розслабитися, відчуваючи, як розливається по венах отруйна насолода, змішуючись із зовсім новим екстатичним відчуттям єднання зі зброєю. Чи не дія, не рух, але відчуття. Розплющивши очі, Садар спробував сконцентрувати туманний погляд на альбіносі і ... розлютився ураганом кинувся на Розящего, в секунду вибивши з того ліниву впевненість рухів. Цього разу супротивник оборонявся всерйоз. Так, сили як і раніше нерівні, і значна перевага залишалася на боці недоторканного, але все ж це перестало бути схожим на гру кішки з мишкою. Глядачі зойкнули і засвистіли. Новобранці відверто вболівали за принца, раніше на їхніх очах настільки зганьбленого в умінні володіти мечем.
Поєдинок тривав кілька хвилин, і у Розящого навіть трохи збилося дихання — таким шаленим був Садар. І все ж принц видихся надто швидко, варто було ослабнути дії зілля — в мить повис на руках недоторканного, обм'якнувши. Порошок мав властивість висмоктувати сили після того, як йшла ейфорія.
— Паскудна у тебе наука, Розяче, надовго не вистачає, для бою не пригодиться, — прохрипів Садар, намагаючись перевести подих.
— Мій пан має навчитися цьому без зілля, — відповів альбінос, відправивши клинок у піхви і піднімаючи знесиленого принца на руки.
Розділ п'ятий
— Це немовля має вижити. І має стати Разючим.
— Чому він такий важливий?
— Тому що він належить імператору Мадереку.
- Сто тисяч золотих.
— Хіба ви не з доброї волі берете під опіку проклятих?
— Ми не вирощуватимемо безкоштовно воїна для імперії.
Касім завмер у таємному наглядовому пункті. За наказом імператора з Розящого та Садара не зводили очей. Ось тільки доручив правитель таку делікатну справу тому, хто спочатку замішаний в історії з недоторканним, — генералу, чий чин досить високий для посвяти в подібні таємниці. І тепер він вистоював ночами в таємних переходах, підглядаючи в замасковану щілину: що ж відбувається між цими двома, коли вони залишаються наодинці. Хоча його самого вже нудно від повторюваної з ночі в ніч картини,
Касім доглядав за спальнею. Низьке ліжко, узголів'ям присунуте до стіни, легкий полог найтоншої газової тканини прозорим балдахіном вкривав ліжко від москітів. Стіни, обшиті багатим шовком блакитного кольору з блакитним тисненням. Оздоблення кімнати: нечисленні меблі, ліжко, пара скринь та низька тахта. Все зроблено з дорогоцінного дерева темно-горіхового кольору. Навіть саме повітря імператорського палацу просочувало ці покої: у тонкий аромат молодого вина впліталися нитки запахів мирту і тамариска, приправлені солодкуватим присмаком халви та спецій.
Сьогодні все було інакше. Касім навіть потер очі, не вірячи в те, що бачить. Принц зовсім не поводився покірною овець, у якій видавала вовка лише лють в очах. Ні, він налив кубок вина, залпом осушив його і, зірвавши з себе верхній одяг, залишившись у легкій сорочці, штовхнув Разящего на ліжко, сівши верхи, і змахнув рукою, розпорошуючи в повітрі дрібний порошок. Генерал би і не помітив крихітних порошинок, але здогадався про досконалу дію, почувши найтонший запах… мускусу та амбри, і ще чогось незнайомого, від чого лоскотало ніздрі. І, здається, цей запах був йому знайомий. Тільки на той раз перебував на безпечнішій відстані.
- Прийняти? Що ж, я навчуся. Приймати, володіючи, слова Садара долинули до слуху генерала, поки він намагався стримати чих.
Підлога пішла з-під ніг, і Касім ледве втримався, чіпляючись за стіну, щоб не впасти. Більше він не міг розчути слів, лише жадібно прикипів поглядом до того, що відбувалося в кімнаті, подумки лаючи себе, намагаючись протверезіти від дурману, що накотив і… збудження. Останнє серйозно спантеличило і збентежило. Він сердився, намагався охолодити свій недоречний запал, але виходило вкрай погано, точніше, зовсім не виходило. Химерність лише наростала, поступово виводячи Кассима з рівноваги, - він готовий був заволати і кинутися геть від цього місця, злякавшись, що видасть себе з головою.
І раптом м'яка долоня закрила рота генерала.
— Тихіше, — ледь чутно прошелестів знайомий голос, і Кассим вп'явся зубами в піднесену до рота долоню, давлячи зойк.
Жерцю варто було чималих зусиль відтягнути генерала, що б'ється в екстазі, в кімнату, свою, тому що вона ближче. Кассима ще трясло як у лихоманці, а Кирит тим часом порався із зіллями, в результаті силою заливши в рот потерпілого півкубка якоїсь рідини. Допомогло. Жертва порошку прийшла до тями, ледь не накинувшись з кулаками на "рятівника".
— Та як ти посмів?
— Заспокойся, виходу не було, тим більше я жрець, і не таке робити доводилося. Якби я не наспів, то ти впав би в шаленство. На жаль, але протиотрути із собою не ношу, довелося діяти за ситуацією, — спокійно відповів Кирит.
— Протиотрути? — перепитав генерал, трохи заспокоївшись. Все ж, розсудивши, він зрозумів, що жрець правий, ситуація склалася ахова, і навіть за осколковими спогадами усвідомлював, що був на межі божевілля.
— Так, ти надихався саккаром. Я вловив слабкий запах, тому навряд чи помиляюся, до того ж протиотрута спрацювала правильно. Тільки ось… це Разящий
