Відтепер я – твій меч - Гжендович
— Генералу не треба це бачити, — тихо прошелестів Киритив голос; зазвичай дзвінкий, він звучав зараз незвично глухо. М'яка долоня заплющила очі Кассима.
- Чому? Чому?.. чому?.. — несамовито шепотів генерал, не розуміючи, чому це видовище вивертає його навиворіт, тоді як він бачив і жорстокіші речі.
— Бо це саккар. Можна сказати, магія разючих. Не магія, але річ премерзка. І краще ніколи не бути присутнім при їхніх ритуалах, інакше можна зомліти, — тихо відповідав жрець, обдаючи зривається диханням шию Кассима, але все ж таки намагаючись поцупити його від берега якнайдалі. Брехав. Він сам не розумів, у чому полягають ці ритуали, але простіше списати на невідоме, аніж нарватися на нові питання з боку вояки.
— Що… що це було? — хрипів генерал, опинившись на безпечній відстані від берега: там, де, мабуть, відлуння ритуалу не відчувалося. Кассим упав навколішки і намагався віддихатися, марно пробуючи сфокусувати очманілий погляд, чому жмурився, розплющував очі й мотав головою. Жрець залишився на ногах, упираючись рукою в дерево, щоб не піти за генералом на траву, і теж важко переводив подих.
— Я не знаю точно, але смію припустити, що це був ритуал, яким Разячі позначають своїх власників, — Кирит все ж таки сперся спиною на стовбур дерева і сповз додолу, поступово приходячи до тями.
- Власників?! Він кличе його своїм паном, так. Але… принц Садар гірший за раба! Хіба з паном поводяться… так?! — Касім був шокований настільки, що майже кричав. Все ж таки йому дісталася досить сильна доза саккара, і тіло все ще трясло як у лихоманці.
— Ви такі молоді, генерале. А Садар – молодець. Швидко зрозумів, що до чого. Все просто, дорогий Кассим, є меч, є піхви. І якщо воїн не здатний вкласти меч у піхви, то володіти цим мечем не вартий, — криво посміхнувся жрець.
— Прокляття, жрець, я не молодик жовторотий, нехай ніколи не ділив ложі з чоловіком, але точно знаю — ніякого подвигу в цьому немає, — заздряв Кассим, не отримавши відповіді, яка б його задовольнила.
— Помиляєтесь, генерале. Адже це ритуал. Принц витримав таку біль, що вам і не снилося. Вдихати саккар — і то небезпечно для самопочуття, а коли його втирають у рани... І навіть не скрикнув. Я не знаю, що саме роблять Разючі, натомість бачив тих, хто не пережив такого ритуалу. Точніше, бачив їхні понівечені трупи. Хоча й не знав, що ритуал передбачає сполучення. Хм, або я чогось упустив, або цей Розящий вніс свої поправки, — Кирит віддихався, позбавивши груди від задушливого запаху зілля і, вставши на ноги, простяг руку Кассиму, пропонуючи підвестися з колін.
— Прийняти меч у піхви? — саркастично посміхнувся генерал, розуміючи двозначність цієї фрази.
— Саме так, генерале Кассиме, — жрець посміхнувся м'яко… і якось так, що в генерала ледве не підкосилися ноги.
Рани не поспішали гоїтися, правда Разючий сам бинтував Садара і стежив за пов'язкою, виявляючи майже неспокій і стриману турботу. Під час ритуалу він навіть не спромігся здивуватися з того, що тіло принца — дівоче. Так, під одягом непомітно, постійні тренування розширили плечі, зробили руки нехай і не такими мускулистими, як у бувалих воїнів, а й жіночими їх більше не назвати. Підсмажений пес, а не дівчина, від жіночих форм залишилися лише натяки, що легко приховуються одягом і, тим більше, обладунком. Недоторканний не питав, Сейдар мовчала, вирішивши раз і назавжди, що відмовляється від самої себе і ніколи не нарікає. І стала братом навіть у своїх думках, примірявши якщо не обличчя його, то хоча б міміку та жести: на відміну від сестри, Садар частенько посміхався, любив жартувати і завжди виглядав безжурно. Стримана, навіть похмура, Сейдар заснула, майже померла,
Прислухаючись до говорок, принц дізнався, що проклятому лише шістнадцять, і він молодший за самого принца на дев'ять років, а не на чотири-п'ять, як здалося спочатку. Зрозумівши це, Садар зашипів від злості. Хлопчик. Нехай недоторканний, але лише хлопчик. Після першої ритуальної ночі були й інші, менш тортурові і піднесені. І спадкоємцю залишалося лише гарчати від безсилля, стримуючи слово, що віддасть усе, дозволяючи білобрисій чудовиську гвалтувати його знову і знову, розуміючи, що стерпить, мовчить, але ніколи не простить зневаженої гордості. Поступово між воїнами поповзли пошепки, від яких у Садара вовна на загривку вставала дибки.
— Дивись, їде, як ні в чому не бувало. Чи зручно сидіти у сідлі цій підстилці проклятого? — долинуло до вух Садара. Рука мимоволі сіпнулася до піхв... яких немає. І все ж голова кривдника полетіла з плечей, зрубана блискавичним мечем. Вражаючого.
- Навіщо ти це зробив? — прошипів принц, стаючи схожим на розлюченого тхора, розуміючи, що він би викликав на поєдинок зломового солдата, воліючи здобути перемогу в чесному бою, а не так розмахувати з наскоку мечем, не давши можливості оборонятися. Шипіти на цього божевільного вже входило у звичку.
— Мій пан хотів смерті цієї людини і потягнувся за мечем. Я – твій меч, пане, – рівним голосом відповів Разючий. Садар замовк, не знаючи, що на це можна відповісти. По-своєму недоторканний мав рацію — принц хотів змити кров'ю завдану образу. генерал, що настиг на шум, смачно вилаявся, від досади сплюнувши. Отець Кирит окинув загін таким поглядом, що мало не зрівняв воїнів із землею, і сказав:
— Кому дороге життя — той притримає мову.
Після цього випадку всі притихли, і щоб там не носили в думках солдати, але вимовляти вголос не наважувалися, боячись навіть косо дивитись у бік принца Садара.
Розділ третій
— Тому ти й обрав жінку своїм власником, що важливо… ліжко?
— Ліжко, як ти це називаєш… хм, ні, не важливо, просто це єдине, через що я відчуваю себе живим.
— Але ти кличеш себе мечем і сам себе вважаєш зброєю, тоді навіщо?
— Меч має бути живим, інакше він — не більше ніж шматок сталі. І ще, Разячі вбивають жінок, з якими ділять ложе.
- Мене ж не вбив.
— То ти мій пане, тебе завжди встигнеться.
- Хлопчик. Тупий безголовий хлопчик.
Мадерек, рік 2565
— Скажи, Кирите, невже ти хотів зробити імператора власником цього меча? — Касім недобре примружився, дивлячись на жерця.
— Дурні в тебе думки, генерале. Імператор чистий і непорочний, навіть якщо в нього гарем із тисячі наложниць. Ні, я сам планував стати власником Разящого, таким чином забезпечивши його відданість імперії. Хоча не пам'ятаю, щоб подібне згадувалося в
