Шрам - Марина та Сергій Дяченко

— А роги, пане, ви ще встигнете приміряти! Не мине й тижня після щасливого весіллячка, як вони прикрасять ваше вчене чоло!

Студента почали бити дрижаки — цього тремтіння не могла стримати навіть рука Торії, що мертвою хваткою вп’ялася йому в зап’ястя.

— Пане Соллю, дозвольте пройти…

— Тоді, коли мужчина вихоплює шпагу, ви, пане, будете буцатися! — продовжував далі Карвер. — Це надасть вам деяку перевагу…

Студент, як сліпий, кинувся вперед — просто на Солля; залізні груди Егерта відразу відкинули його на попередню позицію.

— Як називається цей бойовий прийом, пане студенте? — поцікавився Карвер. — Стрибалки-буцалки? Його вчать в університеті?

— Пане Соллю, — тихо сказала Торія, дивлячись Егерту прямо в очі, — а мені здавалося, що ви шляхетна людина.

За своє не надто довге життя Егерт устиг достатньо вивчити жінок; він бачив безліч кокеток, чиє «геть» означало «прийди, коханий», а «підлий негіднику!» — «ми обов’язково обговоримо це згодом». Заміжні жінки в присутності чоловіка демонстрували йому свою холодність, аби, залишившись потім наодинці, кидатися на шию. Егерт знав і вмів читати відтінки — в очах Торії він прочитав не тільки повну байдужість до блиску власної мужності, а й люте неприйняття, відторгнення.

Лейтенанта Егерта Солля зачепило за печінки. Цього разу віддали перевагу не йому, який ніколи досі не зазнавав невдач, а якомусь студентику, майже скопцю, який навіть зброї не носить. І це на очах майже цілого полку, що засів у «Вірному щиті»…

Знехотя відступаючи убік, він процідив крізь зуби:

— Що ж… Вітаю… Синя панчоха в обіймах книжного хробака — чудова пара!.. А може, вчений чоловік — тільки ширма, за якою криється кілька коханців?

З вікон готелю на гамір визирали покоївки й постояльці.

Студент випустив руку Торії, незважаючи на її благальний погляд, щосили провів курним носком черевика глибоку риску перед ботфортами Солля — традиційний виклик на дуель.

Солль поблажливо розсміявся:

— Що?! Я не б’юся з бабами, адже у вас, пане, навіть зброї немає!

Коротко замахнувшись, студент відвісив Соллю лункого ляпаса.

Збуджена юрба — гуарди, постояльці готелю, покоївки, слуги й випадкові перехожі — заповнила задній двір «Шляхетного меча». Карвер з власної шкіри вилазив, поспішаючи очистити в центрі простір для двобою.

Якась добра душа позичила студентові шпагу, але в його руках навіть цілком пристойний клинок виглядав безглуздо, як лицарські лати в бакалійній крамниці. Здавалося, що його наречена от-от втратить самовладання — уперше за той час, що Егерт знав її. Щоки Торії, білі, наче скатертина, вкрилися нерівними плямами, і цей рваний візерунок скрадав її красу; кусаючи вуста, вона кидалася до всіх по черзі:

— Припиніть, ви! Небо світле, Дінаре… Та зупиніть же хтось їх!

Зупиняти чесно оголошену дуель було протизаконно й нерозумно — кожен житель Каваррена знав це з пелюшок. На Торію поглядали зі співчуттям і цікавістю; багато жінок нишком заздрили їй — ще б стати причиною двобою!

Якась покоївка вирішила з доброти душевної втішити бідаку, та Торія відштовхнула її руки і з відчаю, що втратила владу над своїм Дінаром, зробила спробу піти геть, але відразу повернулась, наче на прив’язі. Перед нею розступалися й чемно давали дорогу, безмовно визнаючи її право бачити всі подробиці двобою. Торія притулилася до ресори якоїсь карети та так і залишилася стояти, ніби охоплена правцем.

Супротивники вже завмерли один перед одним — точніше, ворог перед ворогом. Солль глумливо шкірився — не вийшло любові, то хоч дуель! Щоправда, суперник ну зовсім нікчемний — он як хекає, намагаючись стати в позицію, видно, все-таки брав колись уроки фехтування…

Егерт пробіг очима по обличчях, розшукуючи Торію, — чи бачить? Чи зрозуміє нарешті, що віддала перевагу цівці з рукомийника, а не гримучому водоспадові? Може, покається?

Замість Торії Солль зустрівся очима з літнім постояльцем — тим самим, сивим, чия голова стриміла над юрбою, як корабельна сосна над фруктовим садом. Погляд постояльця, пильний, що ніби й нічого не виражав, чомусь не сподобався Соллю, він труснув головою й замахнувся на студента шпагою, як строгий учитель різкою.

— А-та-та!

Студент мимоволі відсахнувся — у юрбі засміялися:

— Задай йому, Соллю!

Егерт вишкірився ширше:

— Тільки невеличкий урок хороших манер…

Студент примружився, зігнув коліна, як у фехтувальному залі, й завзято кинувся вперед, наче мав намір порубати Солля на капусту. За мить він здивовано роззирнувся в пошуках супротивника, поки той, виникнувши в нього за спиною, не нагадав про себе делікатним уколом нижче спини.

— Не відволікайтеся…

Студент обернувся, наче вжалений, Солль чемно вклонився й відступив на крок.

— Не все втрачено, юначе! Зберіться із силами й спробуйте ще… Урок тільки починається!

Студент знову став у стійку — вістря його шпаги дивилося не в очі супротивникові, як годиться, а в небо. Незграбний випад, удар шпаги Егерта — і клинок студента ткнувся вістрям у пісок, а сам він ледве втримав рукоятку. Глядачі зааплодували. Соллю, втім, уже майже набридла ця гра — він міг би фехтувати сто годин без перепочинку, якби безнадійно слабкий суперник не навівав нудьгу.

Егерт знав сімнадцять захистів і двадцять сім прийомів нападу — весь інтерес полягав у тому, як ці прийоми поєднати, скласти в мозаїку, нанизати на шпагу, потім розсипати, перемішати й зібрати заново. Багато зі своїх імпровізацій Егерт не міг би потім повторити — вони народжувалися натхненно, як вірші, й увінчувалися зазвичай чиєюсь раною, а то й смертю… На жаль, коли маєш за супротивника студента, навіть зі шпагою, Егерт цілком міг обмежитися одним-єдиним прийомом — простим і вульгарним, як копчений оселедець.

Ухиляючись з-під невправних атак, недбало відбиваючи сильні, але