Шрам - Марина та Сергій Дяченко

Він розкланявся й вийшов, літній постоялець провів його втомленим поглядом.

Комендант Ратуші довго вагався й хитав головою: книгосховище перебуває в жахливому стані, частина книг пошкоджена пожежею ще років тридцять тому, не приведи небо, на голови молодих людей звалиться якась балка чи цеглина… Дослідники, однак, були наполегливі й, зрештою, отримали доступ до омріяних скарбів.

Від скарбів, утім, залишився тільки жалюгідний дріб’язок — ті рештки, що помилувала пожежа, стали поживою цілого покоління пацюків. Розгрібаючи сміття й кал, дослідники раз по раз вибухали криками розпачу. Егерт, який явився в книгосховище з величезним букетом троянд, застав молоду пару в ту саму мить, коли серед суцільного розгардіяшу віднайшлася, нарешті, більш-менш збережена місцинка.

На Солля не звернули жодної уваги. Студент висів десь під стелею, погойдуючись на старезній драбині, Торія дивилася на нього, задерши голову, і сама її поза видалася Егерту мало не преклонінням. У її волоссі заплуталися жмуття павутини, але очі сяяли, а м’які уста напіврозтулилися від захвату, тоді як студент торохтів, не замовкаючи.

Він захлинався словами, як фонтан захлинається водою, він зачитував звідкілясь незрозумілі цитати й відразу розтлумачував їх для Торії. Він згадував довгі дивовижні імена, витіювато розмірковував про рунічні тексти й час від часу переходив на незнайому Соллю мову, дівчина брала з його рук важкі запилені томи, і ніжні пальці її торкалися палітурок з таким благоговінням, що Солль відчував до книг роздратування і ревнощі.

Постоявши з півгодини поряд й так і не отримавши хоча б погляду, він прикрасив своїм букетом ближню полицю й вийшов. У душі його неприємно зашкреблося вражене самолюбство.

Молоді постояльці повернулися до готелю тільки на вечерю — та за весь вечір Торія жодного разу не вийшла з номера й не відповіла на ввічливу записку Солля. Гуарди, які влаштували штаб-квартиру в «Вірному щиті», засумнівалися, чи не надто високо замахнувся Егерт. Той лише презирливо фиркав у відповідь на глузливі запитання.

Наступного дня комендант Ратуші мав зустріч із щедрим паном Соллем — і юні дослідники, які явилися до своїх книг, отримали збентежену відмову: сьогодні ніяк неможливо, ремонтуються сходи, ключі у сторожа… Здивовані студент і Торія змушені були повернутися до готелю; Егерт просидів в обідній залі увесь день, але Торія знову не зійшла вниз.

Цілісіньку ніч лив дощ, дощ поливав студента, який вирушив спозаранку до Ратуші й знову повернувся ні із чим. Тільки після обіду хмари нарешті розвіялися, й на мокре місто глянуло сонце. Юна пара, що вимушено байдикувала, зібралася, нарешті, на прогулянку.

Студент із нареченою, так наче боялися відходити далеко від готелю, кілька разів пройшлися туди-сюди вулицею, що швидко підсихала, й аніскілечки не підозрювали, скільки уважних очей спостерігають за ними крізь шибки «Вірного щита». Хтось зазначив, що студент береже наречену ліпше, ніж беріг дружину купець Вапа; хтось резонно додав, що купецька дружина не варта й нігтя приїжджої красуні, хтось засміявся.

Потім на шляху парочки виник Карвер.

Спостерігачі, які приклеїлися до вікон «Вірного щита», бачили, як він, ненароком зачепивши студента плечем, відразу розкланявся мало не до землі; студент теж вклонився. Карвер радісно завів якусь розмову й, гречно попрохавши пробачення в Торії, відкликав парубка убік. Завзято жестикулюючи, він затягував юнака все далі й далі за ріг, коли у дверях таверни з’явився Солль.

На церемонне Егертове вітання Торія відповіла ввічливим, але прохолодним кивком. Вона не здавалася збентеженою чи переляканою — очі її, й досі злегка відчужені, дивилися на Солля уважно, без трепету, з терплячим запитанням.

— А ви підступна, — сказав Егерт із гірким докором. — Адже ви обіцяли… Я чекав продовження розповіді, а ви навіть жодного разу не зійшли вниз!

Вона зітхнула.

— Зізнайтеся… Вам же ніскілечки нецікаво.

— Мені?! — обурився Солль.

Торія роззирнулася в пошуках нареченого. Піймавши цей трішки напружений погляд, Егерт насупився й швидко промовив упівголоса:

— І кому потрібне це ваше затворництво? Невже ви прирікаєте себе на роль сумирної дружини чоловіка-тирана? Що кепського станеться, коли ми побесідуємо, прогуляємося… Чи пообідаємо разом? Може, й на човні покатаємося… Хіба я вас чимось образив? Хіба ви належите комусь, окрім самої себе?

Вона відвернулася, Егерт замилувався її профілем.

— Ви… такі наполегливі, — сказала вона з докором.

— А що накажете робити? — щиро здивувався Солль. — У моєму місті гостює найвродливіша жінка світу…

— Дякую… У вас своєрідні уявлення про гостинність… Але мені доведеться вас залишити. — І Торія ступила крок у тому напрямку, куди балакучий Карвер потяг студента. Тоді Солль обурився:

— Ви бігатимете за чоловіком? Ви?!

Спалахнувши, Торія зробила ще крок, Егерт перетнув їй шлях.

— Дорогоцінний камінь, який обрав оправу з підгнилого дерева… Та розплющіть же очі! Ви народжені царювати, а…

З-за рогу вилетів студент, він був червоний і розпатланий, наче бився врукопаш. Схоже, щось подібне дійсно відбулося між ним та Карвером, який, вискочивши слідом, вигукнув на всю вулицю:

— Пане, ви ще не оженилися, а вже вдаєте рогоносця! Якщо жінка захоче поговорити на вулиці з приємною їй людиною — це ще не привід для істерики!

Якісь майстрові, які чимчикували мимо, розсміялися. Сивий постоялець, який саме виходив з дверей готелю, повільно обернувся: на ґанку «Вірного щита» з’явились лейтенант Дрон і завжди похмурий Лаган.

Обличчя студента із червоного перетворилося на лілове, він обернувся до Карвера, ніби мав намір його вдарити, але передумав і поспішив до розгубленої Торії. Міцно взяв її під руку:

— Ходімо…

Шлях до відступу, однак, був уже перекритий Соллем. Заглянувши прямо в очі Торії, він м’яко запитав:

— Ви покірно дозволите цій… істоті затягти вас у те сіре нудне життя, що він вам готує?

Карвер усе ще кричав звіддалік: