Шрам - Марина та Сергій Дяченко
— І все це буває НАСПРАВДІ? — запитала вона нарешті тремтячим, переривчастим голосом.
Бертина повільно, урочисто кивнула.
— І я цього НІКОЛИ не звідаю? — прошепотіла Сенія, завмираючи від горя.
Бертина підвелася. Набрала в груди повітря, наче зібралася кинутися в холодну воду. Рвонула на грудях плаття… На підлогу один за одним упали два круглі, набиті ватою мішечки.
У Сенії перехопило подих, і вона не змогла закричати.
Плаття сповзло з Бертини, ніби шкіра зі змії. Під платтям виявилися мускулисті плечі, широкі груди, вкриті закучерявленим волоссям, живіт з горбами м’язів, що різко виступали…
Коли плаття ковзнуло нижче, Сенія закрила руками очі.
— Якщо ти закричиш, — пошепки сказав той, хто був Бертиною, — твій же власний чоловік тебе…
Сенія не дослухала — вона просто знепритомніла.
Звісно, Егерт не скористався безпорадністю слабкої жінки. Звісно, йому незабаром вдалося привести Сенію до тями; довірча бесіда незабаром поновилася — тепер уже в новій якості.
— Ти… обіцяєш? — запитувала Сенія, тремтячи всім тілом.
— Слово гуарда.
— Ти… гуард?
— Питаєш! Я Егерт Солль!
— Але…
— Тільки з твоєї згоди.
— Але…
— Одне слово — і я піду…
— Але…
— Іти?
— Ні!!
Купець Вапа на першому поверсі сердито насупився — до рахунків вкралася помилка. Два десятки гуардів під вікнами його будинку скучили й зібралися розходитися.
…Кошик з рукоділлям давно скотився на підлогу, розгубивши кольорові клубки ниток. Канарка в клітці примовкла, здивована.
— О… Світле небо… — Сенія задихалася, охопивши руками шию Солля. Той мовчав — йому було не до бесід.
Бідна пташка затурбувалася — її клітка, розташована над самою постіллю, розмірено й сильно розгойдувалася. Стародавні ходики пробили величну серію ударів, потім ще й ще.
— О… гарні парфуми… Світле небо… — Сенія не знала, кого ще пом’янути й ледве стримувалася, щоб не заволати на всю глотку.
…Купець Вапа задоволено потер руки — помилку виправлено, недбалий переписувач незабаром втратить місце… Чудово, одначе, що Сенія потоваришувала з сестрою цього пана Карвера! Цілісінький день її не чутно й не видно, не крутиться перед очима, не канючить і не проситься погуляти… Навіть незвично. Купець посміхнувся. Чи не піднятися провідати майстринь?
Він уже спробував підвестися з наміром саме так і вчинити, але поморщився від болю в попереку й залишився сидіти.
…Егерт Солль, похитуючись, виглянув з вікна на набережну. Оголений і розслаблений, він стояв у віконному прорізі й дивився на товаришів з докором… Купець Вапа здригнувся: кляті гуарди! Ну що за регіт, що за виття…
За кілька хвилин спустилися Сенія з Бертиною; Вапі здалося, що дружина злегка не при собі, наче урок вишивання надміру її стомив. Прощаючись, вона з особливою ніжністю заглянула Бертині у вічі.
— Ти… прийдеш іще, так?
— Неодмінно, — зітхнула дівчина, — мені ніяк не вдається… цей стібок… люба Сеніє…
Купець презирливо скривився: наскільки сентиментальні ці жінки…
— Язик відріжу, — сказав Солль друзям у шинку. — Хто патякатиме… ясно?
Ні в кого не залишалося сумнівів, що так він і вчинить, коли про таємницю купчихи Сенії підуть у місті пересуди. Усі добре пам’ятали про фамільний клинок і мовчали.
Карверу, який зіграв у всій цій історії неабияку роль, підморгували й тиснули руку. Вітання, схоже, мало його радували — незважаючи на відблиск Соллевої слави, який і на нього потрапляв, «брат» напився першим і мовчки пішов геть.
* * *Весна вибухнула зливами; крутими брукованими вуличками бігли каламутні потоки, діти кухарок і крамарів відправляли в плавання дерев’яні черевики під вітрилом, а юні аристократи з тихою заздрістю дивилися на них з високих стрілчастих вікон.
Якось уранці до готелю «Шляхетний меч», що розташовувався мало не в самому центрі Каваррена, під’їхала проста дорожня карета. Кучер, усупереч звичаю, не кинувся відчиняти дверцята, а залишився байдуже сидіти на козлах — схоже, пасажири не були його панами, а всього лише наймачами. Дверцята відчинилися самі, й невисокий, худющий парубок відкинув підніжку, щоб вийти.
Приїжджі не були в Каваррені надзвичайною рідкістю, і, можливо, прибуття карети минуло б непоміченим, якби навпроти, у трактирі «Вірний щит», не гаяв час Егерт Солль із друзями.
— Дивись-но! — сказав Карвер, який сидів біля самісінького вікна.
Дві чи три голови повернулися в його бік, решта добродіїв були надміру захоплені бесідою і вином.
— Дивись-но! — І Карвер штовхнув під бік Солля, який сидів поруч.
Егерт глянув — парубок на той час уже зіскочив на мокрий кругляк і простягав руку комусь невидимому, який усе ще залишався всередині. Усе вбрання юнака було темного кольору, а сам вигляд молодого незнайомця чомусь видався Голлеві дивним.
— У нього немає шпаги, — сказав Карвер.
Тільки тут Егерт зауважив, що незнайомець без зброї, що на ньому немає навіть перев’язу, а на тонкому поясі — ні кинджала, ні хоча б кухонного ножа. Солль придивився ще уважніше — одяг незнайомця за строгістю скидався на формений, але, якщо це й була форма, то в жодному разі не військова.
— Це студент, — пояснив Карвер. — Напевно студент.
Юнак, переговоривши з кимось усередині карети, тим часом підійшов розрахуватися з кучером; той так само не виявляв ні краплини поваги — схоже, студент не був до того ж і багатим.
— А що, — протяг Егерт крізь зуби, — студенти, як і жінки, не
