Танок драконів - Джордж Мартін
Пухка жіночка на стільчику закотила очі.
— Адмірал без кораблів, рука без пальців, на службі в короля без трону. Відгадайте загадку: що це за лицар прийшов до нас?
— Він — посланець, невістко,— сказав лорд Вайман,— цибуля, яка віщує нам біду. Станісові не сподобалася відповідь, яку йому принесли круки, тож він послав цього... цього контрабандиста,— він примружився на Давоса очима, які наполовину ховалися у складках сала.— Гадаю, ви вже бували в нашому місті, цупили гроші з наших кишень і харчі з нашого столу. Цікаво, скільки ви у мене вкрали?
«Замало, щоб ти пропустив бодай одну вечерю».
— Я поплатився за своє пачкарство у Штормокраї, мілорде,— Давос стягнув рукавичку й підніс угору ліву долоню з укороченими пальцями.
— Чотири кінчики пальців за ціле життя, прожите з грабунку? — сказала жінка на стільчику. Волосся в неї було світло-руде, аж жовте, а обличчя — кругле, рожеве і м’ясисте.— Легко відбулися, цибулевий лицарю.
Давос не заперечував.
— Якщо ваша ласка, мілорде, я просив би приватної аудієнції.
Мілорд такої ласки не виявив.
— Я не маю таємниць ні від родичів, ні від своїх вірних лордів і лицарів, це все мої добрі друзі.
— Мілорде,— сказав Давос,— я б не хотів, щоб мої слова почули вороги його світлості... або вашої милості.
— У цій залі, може, і є Станісові вороги. А моїх немає.
— А люди, які убили вашого сина? — вказав Давос.— Оці Фреї були серед господарів на Червоному весіллі.
Тут наперед виступив один із Фреїв — високий худорлявий лицар, гладенько поголений, за винятком сивих вусиків — тоненьких, як мирський стилет.
— Червоне весілля — провина Юного Вовка. В нас на очах він перекинувся на звіра й перегриз горлянку мого кузена Бубонця, невинного дурника. Він би й мого лорда-батька загриз, якби на заваді йому не став сер Вендель.
Лорд Вайман закліпав, проганяючи сльози.
— Вендель завжди був сміливцем. Не дивно, що він загинув як герой.
На таку мерзенну брехню Давос аж рота роззявив.
— Ви заявляєте, що Венделя Мандерлі убив Роб Старк? — звернувся він до Фрея.
— І не тільки його. І мого рідного сина Тайтоса, і чоловіка моєї доньки. Щойно Старк перекинувся на вовка, всі північани теж перекинулися. На них усіх було тавро звіра. Давно відомо, що варги породжують варгів, кусаючи людей. Нам з братами не лишалося нічого, як знищити їх, поки вони не повбивали нас усіх.
Розповідаючи цю байку, чоловік посміхався. Давосові кортіло ножем відрізати йому губи.
— Сер, можна дізнатися ваше ім’я?
— Сер Джаред з дому Фреїв.
— Джареде з дому Фреїв, ви брехун.
Сер Джаред наче розважався.
— Ріжучи цибулю, люди часто плачуть, але мене це не стосується,— він висмикнув меча, і криця шелеснула об шкіру.— Якщо ви і справді лицар, сер, захищайтеся, бо я не подарую вам цей наклеп!
Лорд Вайман різко розплющив очі.
— Не дозволю проливати кров у Тритонових палатах. Сховайте крицю, пане Джареде, бо мені доведеться просити вас вийти геть.
Сер Джаред сховав меча у піхви.
— Під дахом вашої милості слова вашої милості — закон... але я ще поквитаюся з цим цибулевим лордом до його від’їзду з міста.
— Крові! — завила жінка на стільчику.— Ось чого хоче від нас ця лиха цибуля, мілорде. Бачите, як він баламутить воду? Благаю: відішліть його геть. Він хоче крові ваших підданих, крові ваших хоробрих синів. Відішліть його геть. Якщо королева дізнається, що цей зрадник мав у вас аудієнцію, вона більше не віритиме у вашу відданість. Вона... може... вона...
— До цього не дійде, невістко,— сказав лорд Вайман.— Залізний трон не має підстав сумніватися у нас.
Давосові його тон не сподобався, однак він приплив з такої далечіні не для того, щоб тримати язика за зубами.
— Хлопчак на Залізному троні — узурпатор,— мовив він,— а я не зрадник, а правиця Станіса Першого Баратеона, законного короля Вестеросу.
Товстий мейстер прочистив горло.
— Станіс Баратеон — брат покійного короля Роберта, най Отець судить його справедливо. А Томен — плоть від плоті Роберта. Закон спадкоємства дуже чіткий щодо таких випадків. Син іде перед братом.
— Правду каже мейстер Теомор,— мовив лорд Вайман.— Він на таких питаннях добре знається і завжди давав мені мудрі поради.
— Законний син і справді іде перед братом,— погодився Давос,— але Томен-так-званий-Баратеон — байстрюк, як і його покійний брат Джофрі. Їх зачав Царевбивця в порушення всіх законів, божих і людських.
Заговорив інший Фрей.
— Він власними губами наговорив уже на державну зраду, мілорде. Станіс відтяв йому злодійські пальці. А ви маєте відтяти його брехливого язика.
— А краще голову,— запропонував сер Джаред.— Або нехай зустрінеться зі мною на полі честі.
— Що може Фрей знати про честь? — відбив Давос.
Четверо Фреїв рушило вперед, та лорд Вайман підніс руку, зупиняючи їх.
— Відступіться, друзі. Я його вислухаю, перш ніж... перш ніж прийму рішення.
— Ви можете надати докази інцесту, сер? — запитав мейстер Теомор, складаючи м’які долоні на животі.
«Едрик Шторм,— подумав Давос,— але я відіслав його за вузьке море, щоб уберегти від Мелісандриного вогнища».
— Станіс Баратеон дав слово, що все це — щира правда.
— Словеса — це суховій, мовила молода жінка, яка стояла позаду престолу лорда Ваймана: ота гарненька, з довгою каштановою косою.— Всі чоловіки брешуть, щоб домогтися свого, будь-яка дівчина це вам підтвердить.
— Докази — це щось більше, ніж нічим не підкріплене слово якогось лорда,— заявив мейстер Теомор.— Станіс Баратеон буде не перший, хто збрехав, щоб сісти на трон.
Рожева жіночка тицьнула в Давоса пухким пальцем.
— Нам тут зради не треба, ти! Ми в Білій Гавані — люди порядні, законослухняні й лояльні. Годі вливати нам у вуха отруту, бо мій свекор запроторить вас у Вовче Лігво.
«А цю я чим образив?»
— Чи пошанує мене міледі, назвавши своє ім’я?
Рожева жіночка, сердито чмихнувши, дозволила мейстру відповісти.
— Леді Ліона — дружина сера Вайліса, сина лорда Ваймана, він нині — бранець Ланістерів.
«У ній говорить страх». Якщо Біла Гавань присягне Станісові, її чоловік заплатить за це життям. «Як можу я просити лорда Ваймана приректи власного сина на смерть? Що робив би я на його місці, якби в заручниках опинився Деван?»
— Мілорде,— промовив Давос,— я молюся за те, щоб
