Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич
– Болото, болото, – зашепотіла Оейде, простягаючи руку вперед, – Це там, там!
Гарячковий озноб стрясав її тіло, обличчя палало, руки тремтіли. Кадмас чув, як голосно б'ється серце дівчини.
– Місце, звідки ти втекла?
– Так, – прошепотіла вона в якомусь несамовитому захваті.
– Тут порожньо, нікого немає. Підемо, подивимося... Олень нікуди не дінеться...
Навколо розстелялися болота. Вузька стежка по купинах вела вглиб лісу.
Не відчуваючи землі під ногами, Оейде пішла вперед, з жахом впізнаючи ті місця, де вона ледь не загинула.
Вона немов проходила шлях в зворотньому напрямку: від кінця до початку.
– Тут!
Перед ними розкинулася невеличка багниста галявина з двома камнями, що заміняли жертовні вівтарі.
– Ось тут я лежала! – сказала Оейде.
На темно сірій поверхні каменю виразно розрізнялися сліди крові. Дівчина здригнулася і мимоволі торкнулася майже зціленого порізу на руці.
—Це моя кров… – сказала вона і пошарила очима по землі.
Кинджал! Що сталося з кинджалом після того, як вона висмикнула його з ока Рамхеба? Здається, вона закинула його в болото, коли тікала...
– Може вдасться знайти? –пошепки запитала саму себе.
– Що знайти? – Кадмас, який оглядав каміння, почув її бурмотіння.
– Кинджал, яким поранила цього виродка...
– Ніхто не залишить зброю, на якій жертовна кров… Це – повна дурня!
– Їм було не до того, – Оейде напружила пам'ять так, що в неї глухо занили скроні, – здається, я жбурнула його десь тут...
Вона обережно пройшла стежкою вліво, згадала, що тікала повз засохлу осику.
У цей момент її почуття загострилися до межі, немов від того, згадає вона чи ні, залежало її життя.
– Так, тут... напевно, він у болоті потонув... Шкода! Я впевнена – це важливо… Якби ж ми знайшли його!
– Не біда! Зараз спробуємо.
Кадмас підійшов, став поруч, повільно повернувся навколо себе і неголосно заговорив щось на своїй мові. То було заклинання, яке давало змогу повернути те, що дісталося стихіям води або землі.
Наступної миті болотна в'язь булькнула, заходила колами і на темно-зелену поверхню виринув кинджал.
– Це він? – уточнив Кадмас.
– Так, начебто, той самий! – захоплено вигукнула Оейде.
Кинджал піднявся в повітря і слухняно ліг у руки Кадмаса.
Він був весь обліплений брудом, але крізь плями мулу і твані, на ньому розрізнялися бурі плями крові.
