Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

Звісно, знання, якими вони опісля ділилися з одноплемінниками, були надто каламутними й розпливчастими, але мудреці племені стверджували: так і має бути. Промови духів не завжди зрозумілі тим, хто живе на іншому боці, тому  найважливіше: правильно їх витлумачити.

Подібні розмови незмінно приводили Оейде у священний трепет. Як хотілося їй зазирнути в жахливі, незвідані нетрі світу по той бік! Але жінки, що поверталися, згадували тільки про відчуття і голоси, які їм шепотіли, а більше – нічого. Все інше було або туманом, або темрявою... 

– Спробуй! – голос Кадмаса повернув її в дійсність, – Чи зумієш відчути, чия кров пролилася?

– Ні, така магія мені недоступна! – відповіла Оейде трохи хриплуватим від хвилювання голосом.

Спогади розбурхували її серце. Вона побоювалася, що Кадмас знову почне розпитувати, але він не став, тільки сказав:

– Ходімо! Слід дуже явний.

– Чи не підстерігає там якась невідома небезпека?  – раптом, немов прокинувшись, тихо вигукнула вона і мимоволі схопила Кадмаса за зап'ястя.

Той усміхнувся, простягнув руку і ласкаво погладив Оейде по обличчю, відвів від щоки пасмо короткого волосся. 

– Я маю йти туди, де кров і смерть. Там я вірніше знайду те, що шукаю... Не бійся. Зі мною ти в безпеці.

Цей дотик обпек її наче  вогонь. 

І дівчина міцно заплющила очі від щастя, від жаху, від сорому…

– Не бійся, – повторив Кадмас, – не маю уяви, що ти пережила, але обіцяю, що більше ніхто не посміє заподіяти тобі ні зла, ні болю. Віриш?

І він придвинув  своє обличчя так близько до її обличчя, що в Оейде підігнулися коліна.

– Вірю... – прошепотіла вона, не чуючи власного голосу.