Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

– Готова? – запитав Кадмас, жахаючись і соромлячись того, що він відчував до неї, –  Ходімо роздивимося навкруги!

Але нічого важливого виявити не вдалося.  Знайшли грубо зібране вогнище для готування їжі і плоский камінь, який, очевидно, заміняв стіл.

Трохи віддалік стояла ще одна напіврозвалена хатина і навіс для коней, – мабуть, там жили інші слуги. 

Оейде не могла точно сказати, скільки їх було, але з впевненістю могла стверджувати, що не менше двох.

Поки Кадмас оглядав навіс, вона відшукала кущ із ранніми весняними ягодами і не змогла втриматися від спокуси, такими теплими й соковитими вони були.

– Кинь! – різко крикнув Кадмас, – Невідомо яке джерело живить коріння цих кущів!

Оейде, яка вже піднесла до рота жменю ягід, негайно жбурнула їх на землю. Запізно подумала вона про те, що Кадмас вкотре виявляється правий. Уся земля тут просякнута кров'ю і магією руйнування...

– Ти голодна? – запитав Кадмас.

Вона тихо похитала головою.

– Ні, ще ні... Просто я дуже люблю весняні ягоди. Їх багато росте там, на... – вона хотіла сказати: на північних притоках, але вчасно схаменулася й додала: –  на озерах. Я жила на озерах якийсь час.

З десяток дрібних озер розташовувалися на захід від тих земель, де жило плем'я північних чаклунів.

– Залишимося тут до сутінків, – сказав Кадмас, – раптом хто-небудь із них вирішить повернутися! От я з ним  і потеревеню про все…

– Повернутися? –  Оейде здригнулася.

– Не бійся. Я вже сказав тобі, що поруч зі мною боятися нічого. Шкода, що ми не знайшли хоч що-небудь, що належало моїй нареченій.  Але так чи інакше, на заході сонця я проведу ритуал.

– Який ритуал? 

– Щоб виявити приховане... У цьому місці багато слідів, багато крові і багато магії. Це тисне мені на голову. Я маю розібратися, що і як відбувалося... 

– А як же... Оейде? –  запитала дівчина, – Ти не  бажаєш сам їх наздогнати?

З якими труднощами вдалося їй вимовити власне ім'я!

– Оейде... – задумливо повторив Кадмас, – Послухай, у мене в душі є стійке відчуття того, що їй нічого не загрожує... Я навіть думаю, може хтось допоміг їй раніше, ніж я встиг її знайти...

Він дивився на свою супутницю і раптом згадав Анісу, яка проводжала його до нареченої спокійно, з піднятою головою, але в прекрасних її очах тремтіли сльози. 

І голову хлопця закрутили хороводи дивних, незрозумілих почуттів.