Бенкет круків - Джордж Мартін
— У нас добрий корабель,— намагався розрадити її Сем.— Не треба боятися.
Але вона тільки зиркнула на нього і, міцніше притиснувши немовля до себе, втекла в трюм.
А Сем, вчепившись у планшир, спостерігав за роботою весел. Прегарне було видовище, коли вони отак одностайно здіймалися, і це приємніше, ніж дивитися на воду. Дивлячись на воду, він тільки й думав, що може потонути. Як він ще був маленький, лорд-батько хотів навчити його плавати, кинувши в ставок біля Сурмосхилу. Вода потрапила йому в ніс, і в рот, і в легені, і потому як сер Гайл витягнув його, Сем іще кілька годин кашляв і чхав. Після того він не наважувався заходити у воду далі як до пояса.
А Тюленяча затока набагато глибша, ніж до пояса, і не така затишна, як ставок біля батькового замку. Хвилі тут сіро-зелені й бурунисті, а лісистий берег, уздовж якого пливе корабель, то самі кручі й нуртовища. Навіть якщо Семові вдалося б стільки протриматися на воді, чеберяючи ногами, хвилі б усе одно жбурнули його на камінь і розтрощили голову.
— Виглядаєш русалок, Смертовбивче? — запитав Дареон, побачивши, як Сем витріщається на затоку. Білявий, з горіховими очима, молоденький вродливий співець, покинувши Східну варту, став більше нагадувати темного князя, ніж чорного брата.
— Ні.
Сем і сам не знав, кого він виглядає чи що взагалі він робить на цьому кораблі. «Я пливу в Цитадель кувати мейстерського ланцюга, щоб краще прислужитися Варті»,— сказав він собі, але на цю думку йому зробилося сумно. Він не хотів ставати мейстром, не хотів носити на шиї важкого ланцюга, який холодить шкіру. Не хотів кидати своїх побратимів — єдиних своїх друзів. І вже точно не хотів стрічатися з батьком, який послав його на Стіну на смерть.
Для решти все було інакше. Для них подорож матиме щасливий кінець. Жиллі опиниться в безпеці Сурмосхилу, й від жахів примарного лісу її відділятимуть простори цілого Вестеросу. Служитиме покоївкою в батьковому замку, завжди буде в теплі й ситості, долучиться до того великого світу, про який і мріяти не могла як Крастерова жінка. В неї на очах виросте великим і дужим синок, стане мисливцем, або конюшим, або ковалем. А якщо в хлопчини буде схильність до зброї, якийсь лицар навіть може взяти його собі за зброєносця.
І мейстрові Еймону на новому місці буде краще. Приємно думати, що час, який йому ще відведено, він проведе в Старгороді, овіяний теплим бризом, за розмовами з колегами-мейстрами, ділячись мудрістю з підмейстрами й новаками.
Навіть Дареон буде там щасливіший. Він завжди наполягав, що не винен у зґвалтуванні, через яке опинився на Стіні, і що звик жити при дворі лорда, за вечерею співаючи йому пісень. Тепер у нього з'явиться шанс знову поспівати. Джон призначив його вербувальником замість такого собі Йорена, який зник і вважається мертвим. Отож завданням Дареона буде їздити Сімома Королівствами, оспівувати звитяги Нічної варти й час до часу вертатися на Стіну з новобранцями.
Мандрівка буде довга й нелегка, ніхто не заперечує, та принаймні для інших вона добре закінчиться. Тільки це і втішало Сема. «Я пливу заради них,— казав він собі,— заради Нічної варти, заради щасливого кінця». Та що довше він дивився на море, то холоднішим і глибшим воно видавалося.
Але не дивитися на воду було ще гірше, як з'ясував Сем у тісній каюті під ютом, у якій тулилися пасажири. Щоб не думати про те, як вирує в животі, він вирішив побалакати з Жиллі.
— На цьому кораблі ми допливемо до Браавоса,— заговорив він.— А там знайдемо собі інший, який доправить нас у Старгород. У дитинстві я читав книжку про Браавос. Ціле місто збудоване в лагуні на сотні маленьких острівців, а ще там стоїть Титан — кам'яна статуя кількасот футів заввишки. За транспорт там правлять не коні, а човни, і лицедії там показують цілі вистави по писаних текстах, а не просто розігрують дурні фарси. І їжа там дуже смачна, особливо риба. Там різні молюски, і вугри, і устриці, яких ловлять у лагуні. Під час пересадки ми там можемо провести кілька днів. Тоді вдасться побувати на лицедійській виставі й покуштувати устриць.
Сем гадав, це зацікавить її. Як він помилявся! Жиллі тільки й глянула на нього порожніми очима крізь пасма немитого волосся.
— Як схочете, м'лорде.
— А ти чого хочеш? — запитав її Сем.
— Нічого,— відвернулася вона й перемістила сина від одного перса до другого.
Від погойдування корабля у Сема в животі збурилися яйця з беконом і підсмаженим хлібом, які він з'їв перед відплиттям. Більше Сем ані секунди не міг залишатися в каюті. Зіп'явшись на ноги, він видерся по драбині, щоб спустити сніданок у море. Нудота накотила так раптово, що він не встиг зміркувати, з якого боку дме вітер, отож перехилився не над тим бортом і добряче обляпався. І все одно після цього йому стало набагато легше... от тільки ненадовго.
Корабель називався «Чорний птах» і був найбільшим серед галер Варти. «Штормокрук» і «Кіготь» швидші, пояснював Котер Пайк мейстру Еймону в Східній-варті-на-морі, але це військові кораблі — гінкі й прудкі хижі птахи, на яких гребці сидять на відкритих палубах. А для неспокійних вод вузького моря поза Скагосом більше годиться «Чорний птах». «Шторми вже почалися,— застерігав Пайк.— Зимові шторми гірші, але осінні налітають частіше».
Перші десять днів, поки «Чорний птах» помалу перетинав Тюленячу затоку, не втрачаючи з поля зору землю, були доволі тихі. Якщо здіймався вітер, він приносив холод, та було щось бадьорливе в солоному запаху повітря. Їсти Сем не міг, а коли примушував себе щось проковтнути, довго воно все одно не затримувалося; та якщо не зважати на це, загалом усе йшло непогано. Сем намагався підбадьорити Жиллі, розрадити її, однак це виявилося нелегкою справою. На палубу вона підніматися не хотіла, хай як він запрошував,— тулилася зі своїм синочком в темряві. Схоже, малюкові на кораблі подобалося не більше, ніж
