Шрам - Марина та Сергій Дяченко
Вражений бургомістр підніс дому Соллей найщедріший з можливих подарунків: всіх бурих смугастих вепрів, які утримувалися в його загонах, відразу засмажили й з’їли (щоправда, м’ясо їх виявилося твердим і жилавим). Егерт сидів на чолі столу, батько його розчулено ковтав сльози — адже тепер чорним красеням Соллів не було в місті рівних! А старість обіцяла Соллю-старшому спокій і розраду, оскільки син його був ліпшим із синів.
Мати Егерта не була присутня тоді на бенкеті — вона часто хворіла й не любила гучних збіговиськ. Сильна й здорова колись жінка, вона вперше злягла після того, як Егерт убив на дуелі свого першого супротивника. Соллю іноді спадало на думку, що мати його уникає, мало не боїться. Втім, він завжди гнав геть дивні чи неприємні думки.
…Погожої сонячної днини — мабуть, це був перший по-справжньому весняний день — купцеві Вапі, який прогулювався набережною під руку з молодою дружиною, випала приємна нагода познайомитись.
Новий знайомий, який здався Вапі надзвичайно шляхетним парубком, був, як не дивно, пан Карвер Отт. Знаменним було і те, що юний гуард прогулювався в товаристві сестри — чималих форм дівки з високими пишними грудьми й скромно потупленими сіро-блакитними очима.
Дівку звали Бертиною. Учотирьох — Карвер рука в руку з Вапою, Бертина попліч красуні Сенії, молодої дружини купця, — вони невимушено прочимчикували туди-сюди набережною.
Вапа був здивований і водночас розчулений — уперше хтось із «цих клятих аристократів» виявив до нього настільки теплу увагу. Сенія мигцем поглядала на юне обличчя Карвера й опускала очі, наче побоювалась покарання за одне тільки заборонене зиркання.
Проминули групу гуардів, які мальовничо розташувалася навколо парапету. Сенія, кинувши сторожкий погляд, виявила раптом, що молоді люди не розмовляють, як завжди, а всі вони, відвернувшись, мов по команді, у бік річки, однаково затискали руками роти й час від часу дивно трусилися, ніби всіх одночасно вразила та сама недуга.
— Що це з ними? — здивовано запитала вона в Бертини.
Та тільки сумно похитала головою й знизала плечима.
Із занепокоєнням перевівши погляд з гуардів на сестру й із сестри на Сенію, Карвер раптом стишив голос:
— Ах, повірте, у місті, де настільки сильними є традиції розпусти… Бертина — безневинна дівчина… І дуже важко обрати їй подруг, будучи твердо впевненим, що згубний вплив… О, як було б чудово, коли б Бертина потоваришувала з пані Сенією!
У його останніх словах вчулося зітхання.
Учотирьох повернули й пішли у зворотному напрямку; гуардів біля парапету поменшало, а ті, які залишилися, вперто дивилися на ріку, а один сидів просто на бруківці й схлипував.
— П’яні, як завжди, — з осудом зазначив Карвер.
Сидячи, той парубійко підвів на нього затуманені очі й зігнувся навпіл, не в змозі стримати реготу, що роздирав йому груди.
На другий день Карвер із сестрою прийшли з візитом до Вапи; Бертина зізналася Сенії, що зовсім не вміє вишивати шовком.
На третій день Сенія, якій було нестерпно нудно гаяти дні самотою, попросила у чоловіка дозволу частіше зустрічатися з Бертиною — це розважило б їх обох, до того ж сестра Карвера попросила її про уроки вишивання.
На четвертий день Бертина явилася, наче при варті, у супроводі вірного брата, та цього разу незвично похмурого і який незабаром розпрощався. Купець всівся за рахунки; Сенія повела гостю нагору, до своїх кімнат.
Посвистувала канарка у витій клітці; витягнуто було з кошика голки й тонке полотно. Пальці Бертини, надто тверді та грубі, відмовлялися слухатися, але дівчина щосили старалася.
— Люба, — задумливо вимовила раптом Сенія посеред уроку, — а правда, що ти цнотлива?
Бертина вкололася голкою й всунула палець до рота.
— Не бентежся, — посміхнулася Сенія, — мені здається, одна з одною ми можемо бути цілком відверті… Ти дійсно… ну, розумієш?
Бертина підвела на Сенію ясні сірі очі, й та з подивом побачила, що очі ці неймовірно сумні:
— Ах, Сеніє… Ах, це така сумна історія…
— Я так і думала! — вигукнула дружина Вапи. — Він спокусив тебе й кинув, так?
Бертина заметеляла головою й знову важко зітхнула.
Деякий час у кімнаті стояла тиша; потім з вулиці долинув дружний регіт двох десятків молодих глоток.
— Гуарди… — промурмотіла Сенія, підійшовши до вікна. — Сміються… Чого це вони постійно тут сміються?
Бертина схлипнула. Сенія повернулася й присіла поряд.
— Послухай… а ВІН… твій коханий… був гуардом?
— Якби… — прошепотіла Бертина, — гуарди ніжні й шляхетні… гуарди вірні й мужні… гуарди…
Сенія скептично звела губи.
— Оце вже не думаю, що гуарди вірні… До речі, твого коханого звали не Егерт Солль?
Бертина підстрибнула на подушках. Знову запала тиша.
— Люба, — пошепки почала Сенія, — а ти… можеш мені сказати… Ти відчувала… ну, розумієш, кажуть, що жінка теж відчуває… насолоду… Розумієш?
І Сенія почервоніла — така відвертість далася їй нелегко.
Бертина знову підвела очі — цього разу здивовані.
— Але, люба… Ти ж заміжня!
— Та в тім-то й річ. — Сенія різко підвелася, незадоволена собою, процідила крізь зуби: — Заміжня… У тім-то й річ…
Її гостя повільно відклала вишивання.
Їхня бесіда тривала близько години. Бертина говорила й говорила, і голос її не хрипів, а навпаки, знаходив майже музичні нотки. Вона закочувала очі й ніжно погладжувала спинку крісла; вона воркотіла, і Сенія, яка завмерла з широко розплющеними очима, тільки переводила подих
