Світляки на полі бою - В В Срібна

― Вірю, але пообіцяй, що не підпустили його занадто близько до себе.- прошепотів він йому на вухо.

―Звісно, Максим, повторюю ще раз, ти нічого не робиш! Зрозумів?

― Так.

― Тоді нам пора.

Ян віддав кошик Семенчику після чого торкнувся за плечі хлопців і за мить вони опинилися біля хати. За секунду Наіль уже був перед Максимом, а біля його шиї виднілося лезо клинка. Макс теж швидко відреагував і тримав свій кинджал у живота Наіля.

*― Хто він?- запитав він у Яна не зводячи очей з обличчя Максима.

― Ян, хто він ?- Максим насторожено ще більше стис кинджал у руці.

― Які ж ви однакові запитання задаєте.- спокійно відповів хлопець.

― А я казав, що це погано закінчиться.- додав Семенчик.

― Так, а тепер розійшлися і поклали зброю. Інакше я вас обох покалічу!

Наіль з секунду подивився на Яна та одним рухом сховав клинок і був біля Яна. Максим теж не став зволікати й заховав зброю.

― Боже мій, що ж мені з вами усіма робити. Вас же і на секунду не залишиш, повбиваєте один одного! Наіль це Максим, Максим це Наіль.

― Яне, нехай тут повбивають один одного, ми ж і самі розберемося. - зауважив Семенчик.

― І ти туди ж...- втомлено протягнув він.

― Ви у двох посидьте коло хати.- вказуючи пальцем на Максима і Семенчика сказав Ян.

*― Наіль, пішли у середину, треба поговорити.

*― Як накажеш. - переможно посміхнувшись, сказав він.

Вони зайшли до хати. Ян зачинив за собою двері й зайшов до однієї з кімнат, Наіль пішов за ним.

*― Про що ти хотів поговорити?

*― Тримай.- Ян протягнув йому кошик з припасами й продовжив: - Я хочу, щоб ти зрозумів мене, хоча я і не до кінця довіряю Максиму, але все ж він може бути корисним.

*―  Я розумію, інакше ти б не прийняв таке рішення. Я, як твій вірний супутник, прийму будь-яке твоє рішення, але, якщо щось трапиться і він стане небезпечним...

*― Знаю, ти не станеш зволікати.- Ян посміхнувся.

*― Розкажи про те, що вас пов'язує.

*― Добре... Він гетьман, яки врятував мене після.- Ян не знав як правильно говорити про той час тому замовк, але за декілька хвилин зібрався з силами. - того, що трапилося. Тоді я втратив пам'ять і поки вона поверталася, він допомагав мені, а потім, коли я дізнався, що батька не стало, запропонував поїхати до села разом, бо на той час, я ще був слабкий. Ну а за тим нас схопили та привели до султана. Потім ми посварилися і я повернувся до села вже наодинці.

*― Я зрозумів. Ти ж не станеш занадто йому довіряти? Все ж він уже раз...

*― Не хвилюйся за це.

*― Добре, якщо так наказує наша принцеса, я звісно підкорюся.

*― Знову ти!

Наіль засміявся у відповідь лише розсміявся.

За декілька хвилин вони вийшли із будинку і підійшли до Максима з Семенчиком, які сиділи напрочуд спокійно. Ян вже готовий був побачити, що вони будуть битися, коли він повернеться, тому був дуже здивований, що цього не трапилося.

― Ви нарешті повернулися. - зрадів Семенчик.

― Яне, думаю нам треба дещо обговорити.

― Говори.- сказав Ян, сідаючи поряд.

― Я думав, що таке варто обговорювати на одинці.

― Їм можна довіряти.

Максим розумів, що настоювати на своєму не вийде і Ян не відступить. Тому подумавши й зібравши до купи свої думки, продовжив:

― Після того, як ми покинули Османську імперію події почали розвиватися набагато швидше. Султан таємно відправив людину до Речі Посполитої. Думаю, що ти розумієш до чого все іде і розумієш, що у нас не так багато часу,  пора готуватися.

― Згідно з контрактом, я маю тобі допомогти, тому підготуй всі дні, які вийшло дістати.

― Контракт, який контракт? - спантеличено запитав Семенчик.

― Це не важливо,  я тобі про це пізніше розповім.

― З чого почнемо?- продовжив Максим.

― Варто знайти безпечне місце. У мене є одне на приміті. Вам варто зібратися.- встаючи сказав Ян.- Ми виїдемо на світанку.- після невеликої паузи він продовжив:- Пішли, Семенчик. Пора повертатися до села. - посміхнувся він.

― А, так, пішли.

За секунду вони опинилися на стежці біля  поля, вечоріло. Вони мовчки йшли додому.

― Семенчик, тебе щось хвилює?- схвильовано запитав Ян, не витримавши тиші.

― Ні, ну, крім того, що цей Максим з’явився казна-звідки й ти так легко погодився взяти його з собою! Потім я дізнався, що  у вас з ним якийсь контракт і ти справді погодився йому  допомогти!

― Казав же, що не варто хвилюватися.

― Ти постійно так говориш! Чому ти просто все не поясниш!