Світляки на полі бою - В В Срібна

― Ну звісно, такому як ти не зрозуміти. Боюся, що твої розумові здібності не настільки розвинені.- Наіль зневажливо посміхнувся.

― Ти!- через зуби прошипів він різко вставши, після чого додав: - Ти, мабуть, і битись не вмієш, тільки тріпати язиком і ладен!- підходячи ближче до Наіля, мовив він.

― І це мені говорить той, хто не виправдав його сподівань, думаю, що він вже розуміє яку помилку зробив, дозволивши тобі піти з нами.

― Думаю, найбільшою його помилкою було знайомство з тобою.

― Як ти смієш! Ти ніщо, просто якийсь перший зустрічний, а я був з ним декілька років! Був набагато ближчим ніж ти!

― І що це тобі дало? - Максим ставав все більш зневажливим, здавалося, що він робив це навмисне, тільки б Наіль вийшов з себе і накинувся на нього.

― Може варто помірятись силами? Я нарешті покажу тобі твоє місце, собако!-  вже в гніві викрикнув він, закочуючи рукава сорочки.

― Ще подивимося хто кого!- ніби насміхаючись, відповів він.

За секунду обидва дістали кинджали й були в повній бойовій готовності. Наіль напав перши, завдавши декілька ударів, які ніяк не нашкодили Максиму, він зробив крок у сторону. Максим також не став відставати підступивши на крок і завдав йому три удари, але не зміг дістати Наіля.

― І це все на що ти здатен?- сказав Наіль, піднявши одну брів догори.

― Можу сказати теж і про тебе!

Вони билися ще з тридцять секунд, але в один момент Максим пропустив один з ударів і по його руці потік багряний струмок крові на який той здалося й не звернув уваги.

― Знай своє місце, козаче! Я був одним із кращих!

Від звуку прокинувся Ян. Він не відразу зрозумів, що відбувається, вийшовши з дому, він був дуже злий. Здавалося, що  він зітре їх в порошок прямо от там на місті, але вони його не помітили та продовжували битися, що було фатальною помилкою і робило їх становище ще гіршим. Семенчик, який вийшов за Яном, стояв опершись об дверну раму позаду розуміючи, що цих двох навряд чи уже щось врятує.

― Досить!- Ян крикнув.

Від одного його голосу по їх тілах пробіг мороз, а душу скрутив дикий страх. Вони за мить завмерли на місці не наважуючись навіть гучно дихати. Семенчик теж здригнувся від голосу друга, хоча він його не розлютував, але під гарячу руку друга потрапити було страшно. По його тілу пробігли мурашки. Він вже давно не бачив його таким сердитим.

― Ви що тут влаштували! Ну давайте повбивайте один одного! У нас же і так мало проблем! - тут йому на очі попала рука Максима. Сорочка уже просочилась кров’ю.- Боже, Максиме, ти поранений!?- Ян підійшов ближче, задрав рукав догори та почав роздивлятися поріз.

Наіль тим часом почав розглядати руку. Каплі крові повільно стікали з неї й падали на траву.

― Наіль, твоя рука!- перевів погляд на чоловіка Ян.- Ану швидко до хати, обидва!- наголосив він.

Вилікувавши їх травми, Ян вирішив вийти на вулицю аби подихати свіжим повітрям і заспокоїтися. Семенчик направився за ним, подивившись на цих двох, як на найбільших ідіотів в його житті.

― Я не поранив тебе… Ти…- зле мовив Максим.

― А що? Тільки тобі дана честь отримати допомогу від Айнура, хоча ти його знаєш, як Яна.

― Навіщо?- зле мовив Максим.

― Думаєш я не зрозумів, що ти спеціально дозволив себе поранити, аби виставити мене останнім покидьком перед ним? Навіть слабким себе виставити не побоявся.- він посміхнувся і відправився вслід за Яном і Семенчиком, але у самих дверей додав:- На кинджалі було трохи отрути, яка мала тебе знерухомити, але думаю ті пігулки, які ти непомітно випив перед боєм, були не простими.

― Я ж не такий ідіот як ти.- саркастично посміхнувшись, відповів він.

*― Ні, ні він не може! Не посміє! Цього, цього не може бути!- істерично кричала Кюсем.

Вслід за словами дівчини на землю полетіло все, що стояло на невеличкому столику. Фрукти з блюдцем, невелика скринька з прикрасами  й декілька парфумів у невеликих скляних пляшечках. Все з гуркотом впало на підлогу. Пляшечки розбились і запах поширився по всій кімнаті.

*― Чому, чому!? Все ж було так ідеально! Де я помилилася!?

Налякана служниця стояла не наважуючись підійти ближче. Тут двері кімнати відчинилися й у середину зайшов Джаір.

*― Ти! Ти повинен щось зробити! Ти обіцяв! Не забувай завдяки кому ти на цьому місті!- підбігши до нього і вхопивши його за одяг, кричала дівчина.

*― Звісно, як я можу не допомогти вам в подібній ситуації.- спокійно відповів він, змусивши дівчину відпустити його і відійти.- Я дам вам настанову, як краще діяти.

*― І як же ж? Прошу, скажи, що мені робити!- трохи спокійніше сказала вона.

*― Змиріться, це ваш єдиний вихід.- злорадно відповів він

*― Ти зрадив мене!- прокричала вона і схопила його за одяг знову, а затим засміялася і продовжила:- Я все розповім! Все! І про те як ти підставив Айнура! І про те як ти намагався керувати султаном! Він після цього тебе знищить. Знищить!