Світляки на полі бою - В В Срібна
*― Прошу, заспокойтесь. - він відійшов прибираючи її руки від себе.- Думаєте, що він вам повірить? Тій, хто весь цей час брехала йому? Не смішіть мене, ви ні на що не здатні. Айнур був такою ж іграшкою для мене як і ви. Я вже з самого початку нав’язував йому свої думки, бо він мені довіряв. І знаєте, що саме цікаве? Навіть знаючи це все, ти нічого не зробиш.- він розвернувся і пішов до дверей.
Кюсем підбігла до іншого столика і схопила звідти вазу, а за тим жбурнула у Джабіра, але влучила лише у вже зачинені двері.
З того моменту пройшла десь година як до кімнати прийшли декілька служниць з весільним вбранням.
*― Су-Султана, вам варто почати готуватися. Весілля почнеться вже за декілька годин
*― Не смій наказувати мені, що робити!- викрикнула вона, підійшовши до служниці та вдаривши її долонею по обличчю.
*― Прошу, зжальтесь, султана! Я не відала, що говорила!- вона заплакала і впала на коліна.
*― Та я тобі голову відрубати накажу, брудна дівка! Як ти смієш!
*― Без мого наказу ніхто нікого не стратить!- сказав Рустем суворим голосом заходячи до кімнати на що служниці за миль вклонилися і швидко вийшли із кімнати.
*― Братику!- дівчина підбігла до нього і пала йому у ноги обіймаючи їх.- Прошу, ти ж не станеш відтавати мене за нього заміж?- з панічним сподіванням сказала вона невпевнено посміхаючись.- Я все ще твоя улюблена сестричка! Я була не права, я помилилась! Це все Розалін, це все вона. Я б ніколи у здоровому розумі не зробила такого! Я все тобі розповім і буду слухняною сестрою, тільки прошу!
*― Чому ж ти так не хочеш за того чоловіка, якого я тобі підібрав?- з легко, схожою на лагідну, але далеко не щирою посмішкою, сказав він.
*― Він же ж вже трьох дружин повісив, а перед цим катував їх! Всі знають! Прошу братику мій милий! Він навіть на мій статус не гляне, якщо я йому набридну і вб’є мене! Ти ж так не вчиниш? Я все, все розповім, молю!
*― І що ж такого ти можеш мені розповісти?- ласкаво сказав він.
*― Д-Джабір! Він підставив Айнура! Використав магію на свідках і підробив докази! Він хоті твоєї влади! Маніпулювати тобою! А ще намагався Айнуром, бо вони були знайомі ще до палацу! І Розалія, вона, вона була з ним у змові, він пообіцяв їй, що її син стане потім Султаном!
*― Моя мила сестричко.- він нахилився і поцілував її голову, а затим нахилився і прошепотів:- Думаю, він стане для тебе ідеальною партією.- з посмішкою сказав він.
*― Ні, ні прошу! Я ж розповіла все, що знала!
*― Але нічого, що б не знав я. Джабір зараз має голову на плечах лише тому, що може бути корисним аби повернути мою пташечку, яка втікла від мене, хоча навіть не підозрює цього.
*― Т-ти з самого початку знав…- вона налякано дивилась на підлогу і свої тремтячі руки, але за декілька секунд підняла погляд на брата і прокричала:- Тоді чому! Чому дозволив прогнати його і катувати!
*― Раз тобі так цікаво, я наостанок розповім тобі. – витримавши невеличку паузу, він продовжив:- Аби він відчув свободу і зрозумів, що бути у моїй клітці для нього найкращий варіант. – він провів долонею по обличчю дівчини та додав:- А тепер, будь хорошою дружиною, моя мила сестричко.
Вона намагалася зупинити його, не дати обірвати все, що їх зв’язувало, чіплялася за його одяг, але це не допомагало. Він закрив двері не залишивши їй ніякої надії. Дівчина кричала, молила, сподіваючись, що двері відімкнуться і він знову зайде до кімнати.
Рустем йшов по коридору від Кюсем як тут побачив Даніяза, що виглядав з коридора. Побачивши батька, хлопчик швидко сховався. Рустем посміхнувся і підійшов ближче, обережно зазирнувши в інший коридор. Побачивши хлопця, він обережно і швидко підняв його на руки.
*― Хлопчику мій, що це ти тут робиш?- ласкаво сказав Рустем.
*― Ну…- Даніяз опустив очі, відчуваючи себе винним.- Я почув як хтось кричить і вирішив піти подивитися.
*― А де твоя матінка?
*― У кімнаті. Я вийшов поки вона говорила зі служницею.
*― Ти втік нічого не сказавши?
*― Ну…- хлопець знову відвів погляд.- Мабуть.
*― Вона ж хвилюється. Не варто було так робити.
*― Знаю, я був не правий.
Рустем посміхнувся і поцілував сина у лоб.
*― Пішли до мами, скажемо, що все добре.
*― Добре.- хлопець міцно обійняв батька, але через декілька секунд трохи відсторонившись, запитав:- А чому та жінка так кричала?
*― Вона вчинила не правильно, але досі не зрозуміла цього і продовжила так вчиняти. Вона просто намагалася довести, що вчинила правильно, хоча зробила дуже погану річ.
*― Он як… Її збираються покарати?
*― Так, всі ми маємо нести відповідальність за свої вчинки. Вона не є виключенням.
*― Даніязе!- Фаріда вибігла с коридору, вона була дуже схвильована на її очах були сльози. Побачивши Даніяза з Рустемом, вона підійшла ближче і вклонилася, а затим звернулася до хлопця:- Милий, навіщо ж ти втік? Ти мене дуже налякав.
