Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

– Ти втратив сліди, очевидно, тому що викрадачі скористалися переходом. Я пам'ятаю... Напевно, з твоєю нареченою вони вчинили так само. Щоб збити зі шляху тих, хто, можливо, стане її шукати. Адже вони розуміли, дівчина не така вже й проста...

І вона знову мимоволі спрямувала очі в струмок на відображення свого обличчя.

– Ти так дивишся, немов не знаєш, який вигляд маєш... Ти раніше не бачила себе? – трохи здивовано запитав Кадмас.

– Бачила... Але мені здається, що я постаріла за той час, поки пробула в полоні, – відповіла Оейде.

– Тебе й справді звати Дійя? Чи ти не бажаєш розкривати своє справжнє ім'я?

Оейде здригнулася, але тут же приборкала хвилювання і відповіла, піднявши на нього спокійний погляд.

– Намагаєшся зрозуміти, чи можна мені вірити?

– Я не разбираюсь в людях, але відчуваю, що ти не схожа на звичайну людську жінку. Твоя енергія...

– Я ніколи не знала, хто мої батьки. Мене знайшли в лісі... – Оейде раптом згадала історію, яку розповідала їй у дитинстві одна зі служниць, – у печері... Я була загорнута в мох, наче в пелюшки. Вибач, але більше я нічого не можу тобі розповісти. Не тепер... 

Оейде не хотіла говорити, бо боялася заплутатися у власних неправдивих розповідях. Вона розуміла, що проникливий Кадмас рано чи пізно виявить у її історіях про себе  якісь нестиковки. Брехати дівчині доводилося вперше в житті.

– Це твоє право! – з легкістю погодився той.

Оейде злякалася, що її скритність відокремить їх одне від одного, що Кадмас почне ставитися до неї насторожено.

– Після я неодмінно розповім тобі! – промовила вона голосом, сповненим тихого каяття.

– Ти не зобов'язана цього робити, якщо не бажаєш... Озирнись-но навколо. Впізнаєш що-небудь, крім струмка?