Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

— Слухай мій наказ, генерале! — владно сказав Сигізмунд арне Гіаль Янагаль, дивлячись у вікно, на столицю. — Татрана, Нернеха та Корона із військом перекиньте на наші кордони із Тальгрієном, до Верхоріччя. Накажи, щоб у жодному разі не діяли, навіть якщо на кордоні з’являться тальгрієнці. Далі: лорд Юнгор негайно повинен просунутись до кордону із Вадрією, але розміститись зобов'язаний на перехресті річок Ольса і Тіс. Спорядження — бойове, ритм маршу — підвищений, готовність — повна. Кожне військо повинно бути забезпечене всім необхідним на довгий проміжок часу. Віддай командирам і скарбничим відповідні накази.

— Отже, почалося?

— Так, генерале. Усі наші потенційні противники погрузли у війнах або ж просто вичікують, а отже, час розпочинати. Як тільки розтане сніг і мине відлига — розпочнемо.

— Слухаюся, мій володарю, — із захопленням пролепетав генерал, який так давно чекав рішучих дій.

— Знати про цей наказ повинні лише я, ти й ті, кому він адресувався. Інформацію передай розвідці, щоб замітали сліди. І ще одне, Даалахе, — сказав король, все ще не відриваючи погляду від вечірнього міста.

— Так, повелителю.

— Знайдіть мені Фалміна, Благандійського Чаклуна. Передайте йому офіційне запрошення. Листа я написав, лежить у тебе за спиною на комоді.

Даалах, піджавши роздвоєне підборіддя, мовчав. Сигізмунд повернув голову, поглянув на ветерана й примружив очі, відчувши, що чоловік чогось не договорив. І, як завжди, не прогадав.

— Кажи, генерале.

Даалах тієї ж миті випрямився й голосно доповів:

— Фалмін із Мальгарда тут, мій володарю.

Сигізмунд, якого було вкрай важко здивувати, на мить розширив очі. Такого подарунку долі він і не чекав.

Даалах за наказом Сигізмунда вийшов. Король в передчутті довгоочікуваної зустрічі повільно підійшов до каміна, а коли генерал зайшов знову всередину, сказав:

— Ти можеш бути вільним, Даалахе. Якщо буде щось потрібно — я дам знати. Варту від дверей відізви, немає потреби.

Ветеран мовчки кивнув головою, вийшов із кімнати. За дверима почулися вже інші, більш тихі кроки. До кабінету постукали.

— Увійдіть, — не відриваючись від згасаючого вогню в каміні сказав Сигізмунд.

Двері із міцного темного дерева відчинилися і в приміщення обережно, ледь не крадькома, зайшов чорноволосий чоловік. Сигізмунд, не витримавши, повернувся до гостя і щиро посміхнувся.

— Благандійський Чаклуне, вітаю тебе у своєму палаці, — урочисто промовив король, кивнувши на уклін чаклуна. — Прошу, сідай.

Фалмін присів на запропонований різьблений стілець. Король вмостився на кріслі напроти нього.

— Гарно виглядаєш, чаклуне. А де ж твої обладунки й легендарний меч, який випив так багато драконячої крові? — усміхнувшись краєчками губ, запитав король, дивлячись на традиційний норенгардський чорно-сірий наряд, у який був вбраний гість.

— Гадаю, що у вашому королівстві немає драконів, а тому й обладунків з мечами носити не варто. Тим паче, хочеться запам'ятатися вам не як воїн, а перш за все, людина із гарними манерами, — спокійно і відночас шанобливо відповів Фалмін, при цьому уважно роздивляючись володарські риси обличчя короля.

Сигізмунд, схоже, потішений відповіддю, плеснув у долоні й до кімнати одразу зайшов слуга.

— Вина, тисяча триста тридцять другого, андурського білого.

Слуга, почувши наказ, одразу вийшов, через хвилину повернувся із графином світлого напою, розлив його в два бокали. За ним зайшло ще троє, які поставили на невеличкий столик закуску. Король махнув рукою, відпустивши слуг.

— Старе андурське вино, що може бути краще.

— Дайте вгадаю, старе норенгардське вино?

Сигізмунд усміхнувся кутиками губ, не даючи побачити свою справжню реакцію.

— Ну що ж, за зустріч! — піднявши бокал у бік Фалміна проголосив король, але пив стримано.

— Володарю, я так розумію, у вас є справа до мене? — сказав обережно чаклун, на що король допив вино, з'їв лимон, при цьому абсолютно не скривившись.

— Так, Фалміне, ти маєш рацію. Покликав я тебе точно не для того, аби розпивати вино.

— Я уважно вас слухаю.

Сигізмунд, який був по натурі своїй холериком і не міг довго сидіти на місці, піднявся, обійшов крісло, підійшов до картин, які роздивлявся десять хвилин тому. Фалмін також підвівся, поставивши повний фужер із вином назад на стіл.

— Слава про тебе ходить Благандією вже не один рік, а подвиги, які ти звершив, змушують від заздрощів червоніти чоловіків, і від бажання потрапити до тебе в ліжко пищати жінок. Твоя історія мені відома й радіти в ній, на жаль, мало від чого.

Фалмін слухав і намагався зрозуміти, чого цим хоче добитися король, але Сигізмунд незворушно стояв навпроти картин, роздивляючись зображені на них обличчя та події минульщини.

— Скажу прямо: мені абсолютно паралельно, що кажуть про тебе лицарі, барони, лорди й ще всяка шваль. Ти зробив для цих земель чимало і, якби це дивно не звучало, зробив навіть для Норенгарда. Я, як король справедливий, вирішив тобі дечим віддячити.

Фалмін здивовано підняв брови. Норенгардець, побачивши це, вказав поглядом на свій стіл.

— Друга стопка паперів від мене.

Фалмін взяв їх в руки, прогорнув декілька листків і завмер. У цих доповідях йшла мова про найманих вбивць, яких було вбито в таборі принца Талара,