Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

Фалмін кашлянув, відвів погляд від сірих очей короля, поглянув йому за спину, у вікно.

— Відкрию вам секрет, володарю, але тільки між нами. Я не єдиний такий.

– І як ти про це дізнався? — зацікавлено запитав Сигізмунд.

— Спробуєте підшукати мені заміну? — випалив чаклун.

— Ні, проста цікавість. — король, попри велике бажання, пропустив ці слова крізь вуха, — Усі ми прагнемо до нового, чи не так?

— У селах часто співають про так званих Вбивць Драконів, оспівують їх діяння, які мені точно не можна приписати. Я розпитував тих людей, вони говорили, що до їхніх сіл дуже рідко приходять незнайомці міцної статури й із дивною поведінкою. Вони беруть контракти на драконів чи, якщо немає таких в окрузі, на інших крилатих потвор.

— А якісь матеріальні докази існують? — підсунувшись трішки ближче, запитав король. Фалмін одразу помітив у його очах іскорку зацікавленості й допитливості.

— На жаль, немає, лише слова й здогадки, але пошукати ваша розвідка може.

Сигізмунд нічого на це не сказав. Він двічі плеснув у долоні й до кімнати одразу зайшов слуга.

— Поклич Ігрева. Негайно.

Чоловік, поклонившись, одразу побіг за чародієм. Фалмін мовчав, спостерігаючи за діями короля.

— Я запитаю прямо, Фалміне, поки не прийшов Ігрев. Чи погодишся ти залишитися ненадовго при моєму дворі? Зачекай, не перебивай. Я не прошу тебе залишатися назавжди, просто побудь тут певний час, поки не набридне. Прогуляйся Орградом, познайомся із моїми людьми та відчуй гостинність неворожої для тебе країни. Повторюсь: підеш тоді, коли забажаєш, а якщо з волі Сігділя [13] складеться, то й залишся.

Фалмін, майже не здивований подібною пропозицією, зробив вигляд, що розмірковує, але рішення прийняв ще до того, як зайшов до цього кабінету. Він думав, чи не знає король про Ельгі й чи не спробує видобути із цього вигоду, але зараз розумів, що монарх не знає, інакше неодмінно заговорив би за це. Фалмін не збирався затримуватися, якщо його, звичайно, не змусять.

— Ваша гостинність справді королівська, володарю, і грішно було б не скористатися нею, але я, як людина грішна, вимушений відмовити. Мене кличуть інші, важливіші справи.

Фалміну не так давно нагадували, що монархи дуже не люблять, коли їм відмовляють. Особливо в такій прямій формі. Однак чорноволосий мав свої принципи, і просто так не продавався. Тим паче, Ельгі та її переслідувачі не можуть чекати.

Сигізмунд промовчав, пильно вдивлявся у вічі Фалміна, намагався щось побачити, але той володів собою чудово, навіть під холодом королівських очей. Нарешті король відступив, подивився кудись за спину чаклуна.

— Я завжди казав, що відмова королю повинна каратися смертю, тому що це підриває його авторитет. Проте ти, Фалміне, маєш певний імунітет.

— Перепрошую?

— Пані Анна Анарель де Гіде входить у число Вищого Кола чародіїв, а як відомо, вона та Ігрев час від часу представляють мої інтереси серед своїх колег. Скажімо, якби я щось зробив із тобою, то Анарель миттю відвернулася від мене та перестала б допомагати. Скажу прямо, Фалміне, ти живий зараз тільки через те, що твоя чародійка важлива для мене. Повір, якби не цей маленький фактор, ти б уже був колесований. Мені не відмовляють.

— Я не хотів…

Сигізмунд підняв руку, змушуючи замовкнути. Підвівся, взяв зі столу листа, який до цього лежав під іншими паперами й простягнув його Фалміну. Той мовчки прийняв його із рук короля.

— Можливо, я сам винен, що поклав на тебе великі надії, чи ж може, ти й справді переоцінений, чаклуне. Врешті, мені однаково. Допоки Ігрев і Анарель на моєму боці, ти повинен жити. У цьому листі вся необхідна інформація про Етто із Сінеля, так званого Сінільського Горлоріза. Прочитай і тоді зрозумієш, де цього чоловіка шукати. Про його замовника ти не дізнаєшся. Не варто поки того знати.

Фалмін трохи помовчав, згодом підвівся, не знаючи, що сказати. Замість слів кивнув головою в знак вдячності й довіри, яку проявив король. Той, у свою чергу, стояв нерухомо, як статуя, і лише боги знали, про що зараз думала ця людина.

У двері постукали й до кабінету без запрошення зайшов чорноволосий чоловік у чорному наряді із довгим посохом в руках. На вигляд він мав не більше тридцяти п'яти, від обличчя, позбавленого явних зморшок, віяло аристократичністю та манерами. Волосся було коротко підстрижене, а тоненька борідка підкреслювала гостре підборіддя. Очі чоловіка, якщо не придивлятися, було темними та загадковими, однак придивившись можна було помітити фіолетовий відтінок — це була ознака знаменитого в минулому роду Мірте.

— Ваша високосте, ви кликали мене? — запитав легким і послужливим голосом Ігрев, низько вклонившись перед королем.

— Так, Ігреве, кликав. Гадаю, ти знайомий із Благандійським Чаклуном?

— Знайомий, мій королю, причому доволі близько.

— Тим краще, — сказав норенгардець, здавалося, повністю спокійним голосом. — Проведи Фалміна, а потім покажи йому місто. Відмовки не приймаються, тому йдіть.

Фалмін, якого дійсно вразила зміна в поведінці короля, схилився в поклоні перед Сигізмундом, який, побачивши прояв етикету, також ледь помітно схилив