Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

«Він у всіх вбачає ворогів, — думала вона, — Однак саме це і рятує його від зради. Питання лише, як довго це буде тривати.»

— Отож, чим я можу допомогти тобі, Фалміне? — замість цього запитала жінка, відпустивши його руку. Чомусь зіпсувався настрій. — Хочеш, аби я знайшла серед своїх колег щура?

— Я хочу, аби ти не видала себе і спробувала дізнатися якомога більше про тих, кому і навіщо потрібна моя дитина. Зможеш це зробити?

Анарель не усміхнулася, як він очікував, але замість цього поцілувала його в губи, підвелася, підійшла до вікна.

— Це питання вирішиться, можеш не перейматися. Однак мені цікаво, який твій план дій? Що збираєшся робити?

— Я не можу сидіти тут, склавши руки. Поки ти будеш шукати щура, а Мільфрід спробує тихо влаштувати мені зустріч із донькою, я навіщу старого знайомого, який має ключі до потаємних дверей.

— Спробуєш дізнатися щось завдяки вищим силам? — спитала Анарель, глянувши на нього через плече, — Не помічала за тобою такого.

— Тобі про щось говорить ім’я Грудріра Сивобрового?

— Могутній оракул та медіум, а до всього, мій вчитель, який викладав у Мідельському університеті [12]. Наразі міг би вважатися одним із найстаріших та наймудріших людей у світі. Але навіть якщо і так, чого такого цікавого ти хочеш почути від нього, чого не зміг би почути від мене?

— Грудрір — оракул. Вміє бачити минуле та майбутнє, оскільки має дар від богів. Ця людина знає все, що пов'язано із давніми легендами та міфами. Лише він зможе відповісти на мої запитання. А їх у мене багато.

Анарель відійшла від вікна, стала, розставивши ноги, перед Фалміном. Він із неймовірними зусиллями намагався не відривати погляду від її очей.

— Твоє право, хоча я б зробила інакше. Але якщо вже так, то твій шлях лежить до Скагіра. Його бачили востаннє саме там.

— Знаю, — усміхнувся Фалмін, — але дякую, що підтвердила мої здогадки.

— Угу, аякже.

— Дякую тобі, Анно, — сказав чаклун після довгої мовчанки. Анарель спокійно всілася перед дзеркалом, заходилася розчісувати своє волосся, іноді подивляючись на Фалміна через дзеркало. — Я не знаю, що робив би без тебе.

— Хочеться вірити, Фалміне. Я втомилася, зроби мені масаж, — сказала вона по хвилі мовчання. — Потім підемо з тобою по крамницях, а ввечері… — вона на мить завмерла і хижо посміхнулася. Фалмін знав, що означала ця посмішка. Дуже добре знав.

— Я б не хотів показуватися на людях, цим самим давши можливість для вбивць.

— А хто вони, ті в капюшонах?

— Наймані вбивці із Ідільдора.

— А, чула. Навіть одного разу бачила людей, яких вони пошматували. І повір мені, слово «пошматували» тут підходить найбільше.

— Вони хотіли мене прибрати, а як відомо, за цими сволотами, зазвичай, стоять значні люди. Це ще раз підтверджує всю серйозність справи.

— Не думай про це, — вона нарешті перестала розчісуватися, дістала із скриньки тіні для очей і помаду. — Ти подбав про них, за що тобі вдячність.

— Але це не всі, Анно. У Кренгері я, меншою мірою, нарахував п'ятьох, які слідкували за мною. Як довго я зможу ось так захищатися, наче поранений звір?

— Повторюсь: не зважай. Ці шавки не підійдуть до тебе, особливо тут, у Орграді. Краще налаштуйся на зустріч із королем Норенгарда.

Фалмін, який саме хотів налити собі вина, завмер. Чаклуну здалося, що він щось не так розчув, але із задоволеної посмішки чародійки було ясно, що за нього все вирішено.

— Анарель, я не просив про зустріч із королем. Ти ж знаєш моє відношення до політики.

— Знаю, саме тому ти завтра підеш до Сигізмунда арне Гіаль Янагаля.

— Це одне ім'я?

— Не блазнюй, любий. Норенгардський король не із тих, хто буде терпіти таке.

— Доволі цікаво. А що ще ти знаєш про цього чоловіка? — Фалмін налив собі вина, випив одним помахом цілу склянку, налив другу. — Здивуй мене.

— Сірий Ворон править трішки більше року, а тому мало хто ще може сказати щось однозначне стосовно цього володаря. Але ясно одне — це дуже могутня та впливова людина, Фалміне. Тому варто підтримувати із ним зв'язок. Навіть Вище Коло чародіїв не наважується нав'язувати йому своїх правил. Поки що.

— Чув я вже про таких володарів, але в основному вони всі родом із Канйора.

— Сигізмунд чистокровний норенгардець, який прийшов до влади через незвичайні обставини.

— Угу, знаємо ми ці обставини.

— Якби там не було, але завтра ти йдеш до нього на прийом. Не обговорюється. Тим паче, що Сигізмунд тобою цікавиться.

— Цікаво, чим моя скромна персона викликала таку цікавість у норенгардського короля.

— Дізнаєшся в нього.

– І про що я маю із королем говорити?

— Повір, мій милий, якщо Сигізмунд тебе шукає, отже, йому