Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

— Рикона Шкуродера? — Фалмін широко розплющив очі. Чув про цього вбивцю, якого боялися всі мандрівні торговці та паломники. — Із ними йде війна?

— Так, мій друже, причому доволі кровопролитна й люта. Чотири місяці тому він активізувався на півночі від Зеленограда, напав на наші каравани й перебив шістьох чародіїв. Вище Коло відреагувало миттєво. Самаель наказав Льодяним Ліліям відправити караючу експедицію до Високого лісу та зловити поганців, але ця спроба провалилася через брак коштів і мізків воєначальників.

— А що вадрійські ярли? Не підтримали вас?

— А що ярли, сиділи собі у своїх містах і тільки робили вигляд, що допомагають, а самі за спиною вели переговори із королем Арне про власну військову кампанію.

— Що за кампанія?

— Військова, як я сказав. Річ у тім, що деякі з ярлів, після розподілу Вадрії, заходилися шукати союзників, і цим самим союзником став король Арне. Була угода між сторонами, яка саме, шпигуни не вивідали. Але знаємо точно, що три ярли із заходу Вадрії та король Фальдії готують спільний похід, куди саме — невідомо, але знаю точно, що вони виб'ють для себе якомога більше вигоди й земель із цієї ситуації. Це через те, що втратили трохи території, через громадянську війну, а отже, земельку потрібно повернути.

— А що із іншими ярлами?

— Гризуться між собою як собаки продажні, і всі це бачать. В останні два місяці було вісім сутичок між ними та отаманом Круком. Гинули люди, а тому на нещодавному зібранні було вирішено військові дії припинити, але, гадаю, це ненадовго. Сам знаєш.

— Що задумав Самаель?

— Ти про що? — не зрозумів Ігрев.

— Ти казав, що було зібрання вищих чародіїв. Що там було?

Ігрев, перед тим як розповісти, зробив ще ковток горілки, начаклував собі закуску із лимона й груші, закусив. Фалмін не пив, тому що відчув як у скронях щось стріляє, попереджаючи про погані наслідки в разі продовження.

— Самаель хоче зібрати всіх чародіїв в Еленітелі через декілька тижнів. Адже, за його словами, є ряд вкрай важливих питань, які потрібно вирішити та затвердити. Особисто я сумніваюся, що рішення буде приймати хтось інший, окрім Вищого Кола, але все ж таки, Самаель завжди знає, що робить.

— А чому не можна було зробити це при останній зустрічі?

— У Еленітелі будуть усі чародії, а отже, рішення буде стосуватися всієї Благандії загалом.

— Ух, важлива заявка, — здивовано сказав Фалмін. — Бачу, Самаель має добрячий вплив.

— Так. На жаль, ми занадто пізно це помітили й зараз повинні зважати на кожне його слово.

Фалмін якось дивно усміхнувся і на мить задумався. Добре знав про біографію так званого Самаеля із Тюрдага, чоловіка із голосним іменем і репутацією, які росли з кожним днем. Як тільки цей чоловік дорвався до влади, одразу ж взявся заводити зв'язки із королями й місцевою шпаною, яка вважала себе головною по містах. Вже через півроку під його керівництвом було створено по одній колегії в кожному королівстві, а завдяки славнозвісному Маркському договору, укладеному після Війні Півдня та Півночі, після чого при дворі королів стали засідати чародії. Самаель знав про свою силу, а тому усіляко намагався використати її, і вдавалося йому це доволі-таки вдало.

Фалмін, при згадці цього імені чомусь напружився, стиснув ручки стільця.

— Фалміне, ти тут?

— Тут я, тут, — буркнув чаклун, вийшовши з роздумів. — А що, я кудись відходив? — він хапнув ще ковток горілки й закусив.

— Ти задумався, мій друже, що особисто мене насторожує. Якісь рахунки із Самаелем?

— Ні, все добре. Просто горілка в голову вдарила, тому й задумався над тим, які ми з тобою алкоголіки.

— Та годі тобі. Ми просто культурно відпочиваємо.

— Знали б про це Анарель і Ютеаль, — Фалмін багатозначно усміхнувся, на що Ігрев швиденько перехилив ще одну чарку горілки. — До речі, як у вас із нашою милою канйоркою?

Ігрев не поспішав відповідати. Робив вигляд, що ретельно пережовує шматок груши, але насправді просто не хотів піднімати цю тему. Уже багато років Ігрев та Ютеаль були закохані, звичайно ж, таємно. Вище Коло забороняло мати тривалі стосунки, але, як мінімум половина чародіїв цей закон порушувала. Ігрев покохав канйорку ще в університеті, декілька десятків років тому, забрав її із Канйору, від двору самого царя, але жодного разу не намагався ці стосунки афішувати. Не через боязнь розгнівати Коло, а просто через те, що це могли використати його вороги.

— Як бачу, все добре? — зрозумів Фалмін, побачивши дурнуватий вираз обличчя чародія.

— Так, усе як і раніше.

— А весілля коли?

— Яке нахрін весілля? — прокрехчав Ігрев, який подавився тією ж грушею. — Ми поки що про це не думали!

— Ага, розкажи мені.

— Та йди ти!

— Ну все, гаразд, пробач.

— Ходімо краще прогуляємося.

— Пробач, друже, але повинен йти до Анарель. Ще багато справ.

— Сигізмунд наказав, щоб я показав місто, — чародій обурено нахмурився. — Ти хоча б знаєш, що мені за це буде?

– І