Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

— Я весь у передчутті, — незадоволено пробубнів він. — Не здивуюся, якщо розмова піде про послуги та їх оплату.

— Ах, який ти нудний, — Анарель смішно привідкрила ротик, аби віко не тремтіло. Потім декілька разів махнула пензликом по віях і задоволено посміхнулася. — Завжди й у всьому бачиш погане. Не будь таким.

— А яким мені бути?

— Моїм, — вона відклала пензлик, взяла в руки помаду, але чомусь передумала, відклала її вбік. — Фалміне, я тут подумала.

— Що таке?

— Не підемо нікуди сьогодні. Хочу провести із тобою увесь день. На самоті.

— Підтримую, — він посміхнувся. — І чим же ми займемося?

Анарель не відповіла, замість цього підійшла до нього, повалила на ліжко, залізла зверху. Фалміг ніжно провів руками по спині жінки, відчув морозець, що пробіг її тілом, а потім зазирнув у карі очі, які горіли від бажання.

«Я кохаю тебе, Анарель, — подумав він так, аби вона змогла це прочитати».

«І я кохаю тебе, Фалміне, — відповіла подумки, після чого повністю розчинилася в ньому».

Доволі часто за своє довге життя Самаель бачив подібних покидьків, як ось Латерій Еклік, маг із школи ілюзії, який славився своїм вмінням влаштовувати бенкети, при цьому не витративши ані трохи срібла на харчі чи випивку.

Вони сиділи за невеличким круглим столом, закиданим пильними монускриптами й книгами. Самаель виглядав, як князь, а то й король. Мав він красиве обличчя і чорне, довге хвилясте волосся, яке каскадом падало йому на плечі. Усі знали, що це була дія еліксирів та препаратів, справжню личину Самаеля не бачили уже давно. Латерій Еклік в той же час мав вигляд збіднілого дворянина, який на останні кошти купив пару нових чобіт і підторочений плащ. Чародії попивали тільки що приготовлений чай із медом та апельсином, який так любив вищий чародій і так ненавидів його гість.

— Чудовий смак, — процмакав Латерій, роблячи вигляд поціновувача чаїв. — Це з апельсином і медом?

— Так, як ви любите, — Самаель посміхнувся більше через перекривлену пику ілюзіоніста, аніж через ввічливість. — Чи, можливо, принести новий?

— Ні-ні, що ви, дуже й дуже смачно, — так само фальшимо посміхнувся Латерій. — Я зайнявся справою, яку ви мені доручили і, хочу сказати, вона виявилась досить-таки небезпечною.

Самаель нахмурив тонкі брови.

«Точно ціну зависить, падло».

— Гадаю, це буде коштувати трішки більше, аніж було узгоджено на початку.

— Латерію, — звернувся на ім'я до чародія Самаель, — ви ж розумієте, що поки я не отримаю бодай перших даних і не визначу їхню цінність, ні про які підвищення і мови бути не може.

— Ах, так, де мій професіоналізм, — закотив награно очі ілюзіоніст. — Ось, поки що все, що зміг дістати, — поклавши на стіл звіт у письмовому вигляді, сказав маг і відставив чай подалі.

Самаель вільною рукою взяв листа, на якому чіткими й різкими рухами була викладена така потрібна йому інформація. Однак майже через кожне слово були чисті пробіли, тому текст здавався неповним.

– Є тільки одна поправочка, — сказав Латерій, перш ніж Самаель встиг все зрозуміти. — Я, як ви знаєте, непогано володію ілюзією. Те, що ви зараз бачите, є нічим іншим як її проявом і моєю майстерністю, якою я заробляю на життя. Так ось, саме за цю майстерність ви й повинні докинути ще сто золотих крон до загальної суми, адже лише я можу ці слова знову відтворити, пане Самаелю.

На обличчі мага не заграв жоден мускул, хоча кулак сам собою стиснувся і хотів вліпити нахабі по пиці. Вищий чародій міг би одним помахом руки розірвати Латерія на шматки. Замість цього Самаель просто посміхнувся, настільки холодно, що аж вікна покрилися інеєм.

— Ви, напевно, неправильно мене зрозуміли, — у його голосі заграли стальні нотки, що було дуже поганим сигналом для Латерія, але цього він знати не міг. Ніхто не міг. — Коли ми укладали угоду, то чітко визначили межі оплати й затвердили це рукопотисканням, як прийнято в нашому середовищі. Адже папери можна прочитати, а ось усна домовленість може відкритися лише з бажання когось із її укладачів. Ви говорите про те, що я не зможу прочитати ці рядки через те, що лише ви можете їх відкрити мені? Любий мій, повірте, я знаю сто й ще один спосіб, як за допомогою вирваних очей людини, яка наклала закляття, можна не тільки зняти те саме заклинання, але й накласти нове. Не варто гратися зі мною і змушувати забирати в когось такі гарні, темно-сині очиці, які зараз дивляться на мене так налякано. Хоча нещодавно були такі впевнені й зверхні. Щось не так, вам погано?

Латерій мовчав, було видно, як його дихання почастішало, а в очах заграв дикий страх через свій промах і загрозу, яку становив чоловік напроти. Ілюзіоніст, як кожен чародій, знав біографію Самаеля із Тюрдага, який прибрав чимало схожих на нього розумників, котрі намагалися надути чи якось дискредитувати Коло або ж самого Самаеля. Але зараз Латерій схаменувся і, поставивши власне життя вище золота, пуступився.

— Так, пане Самаелю, пробачте, трішки перегнув палицю. Дозвольте я виправлюсь, — чародій провів рукою над пропущеними словами, і за мить там почали з'являтися чорні літерки й речення, від чого вищий чародій трішки тепліше посміхнувся і, взявши в руки доклад, прийнявся читати.

Латерій не рухався і не дихав. Боявся, що звіт не сподобається замовнику, який міг докопатися до будь-яких деталей чи персон, про яких поки що Латерій не знав. Проте