Шрам - Марина та Сергій Дяченко

Нарешті, азарт Егерта вщух, глянувши ненароком на кинджал у своїй руці, він раптом побачив у ньому знаряддя вбивства і несподівано здригнувся від думки про розсічену плоть. Утім, ніхто не помітив його замішання, бо студентська компанія вже прийшла до тями від потрясіння, а натомість завирували гучні веселощі.

Солля оточили, тиснули руку, ляскали по плечу, по одному підходили стражники і з серйозним виглядом запевняли в щирій повазі. Пропивати виграні гроші вирушили в «Однооку муху». За тріумфуючими студентами ув’язалося слідом двійко дівчат, зачарованих, видно, красою й доблестю «білявого Егерта».

У студентському шиночку вшановування Солля тривало мало не до півночі. Тут Егерт уперше побачив давню подружку Лиса — гарненьку реготуху на ймення Фаррі. Скучивши за милим, дівчина то напинала ображено губки, то кидалася Гаетану на шию, то починала відчайдушно з усіма кокетувати, розраховуючи, очевидно, викликати ревнощі. Усе скінчилося тим, що, вибачившись перед Егертом і всією щирою компанією, Лис діловито згріб Фаррі в оберемок і поволік кудись за сарай.

Із цього моменту вечірка перестала цікавити Солля. Насилу відбившись від надокучливих дівчат, він вибрався на темну вулицю і, завернувши за ріг, зіштовхнувся з людиною в просторому плащі. Обличчя його приховував каптур.

— Доброго вечора, Соллю, — долинуло з темряви.

Голос був привітний і належав, без сумніву, Фагіррі, Егерт відсахнувся. За місяці, які минули після його візиту до Вежі Лаш, він устиг переконати себе, що братство втратило до нього інтерес і вже не хоче бачити серед своїх. Поява Фагірри була такою несподіваною, як грім серед ясного неба.

— Ви здивовані, Соллю? — посміхнувся під каптуром Фагірра. — Із задоволенням повідомляю вам, що перше випробування — таємницею — ви успішно витримали… Нас чекає бесіда. Може, відійдемо від галасливого шинку?

З «Одноокої мухи» дійсно долинали сміх і крики впереміж з п’яними піснями. Цієї миті хвацькі звуки студентської гулянки здалися Егерту рідними, як пам’ятна з дитинства колискова.

— Так, — промурмотів він невиразно, — звісно…

Взявши Солля під руку, Фагірра втяг його в якийсь провулок, Егерт злякався, що й тут виявиться раптом потайний хід, який веде до Вежі Лаш.

Фагірра зупинився, у темряві блиснули його білі зуби.

— Приємно бачити вас, Соллю, здоровим тілом і душею… У нас мало часу. Незабаром, воля Лаш, ми станемо соратниками, братами, а поки знайте, що світ змінюється, світ уже змінився. Люди надто далеко пішли від Лаш, собі на лихо… Ви помічаєте це, Егерте? Дурні, дурні… Міський суддя так само прислухається до порад Магістра, однак він дуже хворий, і хтозна, як вестиме себе його спадкоємець. Уже зараз лунають голоси, що суперечать волі Лаш… Собі на лихо, Соллю, все це, собі на лихо!

Егерт слухав, не розуміючи й не намагаючись зрозуміти, тільки гарячково роздумуючи, чого хоче від нього Фагірра.

— Не за горами випробування, Егерте… Випробування чекають на всіх, хто живе нині, а які — ви довідаєтеся, пройшовши обряд посвяти. Треба встигнути, Егерте… Встигнути поріднитися з Лаш раніше, ніж станеться… те, що станеться неодмінно. Ви зустрінете це з нами і врятуєтеся, тоді як інші завиють…

Слова звучали все швидше й пристраснішне, у темряві поблискували його очі, а Солля щохвилини охоплював чимраз дужчий страх, ніби над буденним, звичним життям він побачив раптом крила мороку.

— Невдовзі, Егерте… Але час ще є. Вам слід пройти друге випробування — воля Лаш, воно стане останнім, і Вежа закриє вас, посвяченого, від того… що буде тут, на землі. Ви готові вислухати?

Егертів язик відповів сам:

— Так…

Фагірра наблизив каптур до самісінького Соллевого обличчя.

— Послухайте… Це умова останнього випробування. По-перше, мовчати, як і раніше… А по-друге, і це головне, Егерте… Ви повинні дивитися й слухати. Для того маєте очі й вуха, Соллю… Дивитися й слухати, сам Магістр прийматиме ваші доповіді, в університеті вам стрінуться як наші друзі, так і вороги… Ми повинні розібратися хто є хто, особливо цікавить Магістра шанований пан декан і його прекрасна молода донька… Дивитися й слухати, вам, імовірно, відомі плани пана декана щодо книги, яку він пише?

Егерт стояв, ніби обухом пришиблений, страх майбутніх випробувань одразу вивітрився з його мізків. Щоки й вуха хлопця палали — щастя, що Фагірра не бачив цього в темряві. Небо, колишній Солль, той, давно забутий каварренський забіяка, та колись один би його ляпас поклав край подібній розмові, однак той Солль умер, і новий Егерт, позначений шрамом, тільки прошепотів тремтячим голосом:

— На жаль… ви перебільшуєте… мою поінформованість. Я… нічого не знаю про плани пана декана.

Фагірра по-приятельськи взяв його за плечі.

— Це випробування, Соллю… Нелегке випробування, не буду приховувати. Може, довідатися про це буде важко, але ж можливо, чи не так, Соллю?!

— Не знаю, — прошепотів Егерт, — я, далебі… Не впевнений.

— Со-оллю, — докірливо протяг Фагірра, — друже… Ви ж зробили перший крок, ви були присутні при таємному обряді… Вам довірились? А хіба довіру не треба виправдувати? Зараз ви перебуваєте під впливом хвилинної слабкості, а розплата за неї може бути надто важкою, просто-таки нелюдською… Не дайте ж боягузтву взяти гору — буде тільки гірше, повірте, я говорю з вами як майбутній брат… Вам легше буде доповідати самому Магістрові чи, може, спочатку мені?

Егерт насилу стримував крупний дрож. Руки Фагірри все ще лежали на його плечах, і служитель прекрасно це відчував.

— Вам, — промурмотів Егерт, прагнучи одного, аби все скоріше скінчилося.

Фагірра помовчав. Сказав м’яко:

— От і чудово… Я сам вас знайду. Ваша справа — дивитися й слухати… І ще запитувати, запитувати якомога приязніше, але без нав’язливості — пан декан розумний…

І, уже віддаляючись, Фагірра раптом обернувся.

— І не треба так болісно до цього ставитися, Егерте… Ви потім зрозумієте. Вам пропонують руку