Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

— З вашого дозволу, пане Фродо, я кажу ні! Ось цей Бурлака попереджає і каже бути обережнішими; і на те я кажу так, і почнімо з нього. Він приходить із Дикого Краю, а про той народ я ніколи нічого доброго не чув. Він щось знає — це зрозуміло, і знає забагато; але це не підстава, щоби дозволити йому завести нас у якийсь темний закуток, де допомоги не докличешся.

Піпін стривожився і закрутився на кріслі. Бурлака не відповів на Семову репліку, та пронизливо поглянув на Фродо. Фродо піймав його погляд і відвів очі.

— Ні, — сказав він поволі. — Я не погоджуюся. Я думаю… думаю, насправді ти не той, за кого себе видаєш. Спочатку ти заговорив до мене, як звичайний брієць, але вже й голос твій змінився. І Сем правий: як ми можемо поводитись обережно і водночас довіритися тобі просто так. Навіщо це маскування? Хто ти такий? І що тобі відомо про мою… мою справу, і звідки ти про неї довідався?

— Ви добре засвоїли урок обачності, — похмуро усміхнувся Бурлака. — Та одна річ — обачність, інша — нерішучість. Ви ніколи самі не доберетеся до Рівендолу. Довіритися мені — ваш єдиний вихід. Мусите вирішити. Я відповім на деякі ваші запитання, якщо вам це допоможе. Але як ви повірите мені, якщо вже не довіряєте? А втім…

У цю мить у двері постукали. Пан Кремена прийшов зі свічками, а за ним стояв Ноб із відрами гарячої води. Бурлака відійшов у темний куток.

— Я прийшов побажати вам на добраніч, — сказав господар, ставлячи свічки на стіл. — Нобе! Воду віднеси до спальні!

Він увійшов, зачинивши за собою двері.

— Тут така річ, — почав він знічено і стурбовано. — Якщо я вам якось зашкодив, прошу мене вибачити. Одне пригадаєш, друге забудеш, як бачите; а я чоловік заклопотаний. Але я все ж пригадав, що треба; сподіваюся, не запізно. Бачите, мене попросили виглядати гобітів із Ширу, а особливо одного, на прізвище Торбин.

— Ну, а до чого тут я? — запитав Фродо.

— Ах, та вам краще знати, — сказав господар зі знанням справи. — Я вас не видам; але мені сказали, що той Торбин має прибути під прізвищем Підгір, а також описали, який він — ви цілком схожі, смію сказати.

— Справді? І який він? — невиховано перебив Фродо.

— «Товстенький, маленький, червонощокий», — промовив пан Кремена урочисто. Піпін хихикнув, але Сем виглядав обуреним. — «Це тобі не дуже допоможе, бо пасує до більшості гобітів, Барлі», — сказав він мені, — продовжував пан Кремена, кинувши погляд на Піпіна. — «Та цей — вищий за деяких і світліший за більшість, а на бороді у нього ямка: жвавий хлопчина з ясними очима». Вибачайте, але то не я сказав, а він.

— Він це сказав? А хто цей він? — нетерпляпе перепитав Фродо.

— А! То був Ґандалф, якщо знаєте, про кого я. Розказують, він чарівник, але правда це чи ні — він мій добрий друг. Утім, тепер уже й не знаю, що скаже він мені при зустрічі: чи сквасить усе моє пиво, а чи перетворить мене на поліно. Він трохи запальний. Ну, та що вже поробиш.

— Що ж ви таке зробили? — запитав Фродо, втрачаючи терпець від сповільненого викладу Кремениних думок.

— На чому я спинився? — клацнув пальцями господар. — Ага! Старий Ґандалф. Три місяці тому заходить він до мене без стуку. «Барлі, — каже він, — уранці я йду геть. Зробиш для мене послугу?» «Скажіть тільки, що», — кажу я. «Я поспішаю, — каже він, — і в мене нема часу, та хочу передати в Шир листа. Чи є в тебе надійна людина?» «Можу когось знайти, — кажу я, — може, завтра або післязавтра». «Знайди завтра», — каже він, а тоді дав мені листа. Він заадресований дуже просто, — сказав пан Кремена, виймаючи листа з кишені, і прочитав адресу повільно і гордо (він пишався своєю репутацією письменного чоловіка):

п. ФРОДО ТОРБИНУ, ТОРБИН КУТ, ГОБІТОН у ШИРІ

— Лист мені від Ґандалфа! — зрадів Фродо.

— Ага! — вигукнув пан Кремена. — Отже, ваше справжнє ім'я Торбин?

— Так, — відповів Фродо, — і негайно віддайте мені листа й поясніть, чому його не відіслали. Гадаю, саме це ви і прийшли сказати, але дуже довго добираєтеся до суті.

Бідолашний пан Кремена стривожився.

— Ваша правда, пане, — сказав він, — і прошу вашого вибачення. Я до смерті боюся того, що скаже Ґандалф, якщо я щось напсував. Але я не навмисне його тримав. Відклав у надійне місце. А потім не міг знайти посланця до Ширу, ані наступного дня, ні пізніше, а своїх я послати не міг. Отак одне за другим — і вилетіло з голови. Я зайнятий чоловік. Ну, а тепер я зроблю все можливе, щоби допомогти, тільки скажіть, що. Я так і Ґандалфові обіцяв. «Барлі, — каже він мені, — цей мій друг із Ширу невдовзі може проходити цим шляхом, і не один. Він назветься Підгіром. Пам'ятай це! Та ні про що не розпитуй. А якщо мене з ним не буде, то, може, він у біді і йому потрібна допомога. Зроби для нього все, що зможеш. Я буду вдячний», — каже він. І ось ви тут, і схоже на те, що біда не за горами.

— Що ви маєте на увазі? — запитав Фродо.

— Ті чорні люди, — стишив голос господар. — Вони шукають Торбина, і якщо для доброго діла, тоді я гобіт. Було це в понеділок, усі наші собаки заскавчали, і гуси розґелґоталися. Дивним мені це здалося. Ноб увійшов і сказав, що якихось двоє чорних чоловіків розпитують про гобіта на ім'я Торбин, а в самого волосся дибки. Я наказав тим чорним типам забиратись і затраснув перед ними двері; та чув я, вони по всьому Арчету випитували те саме. І той слідопит, Бурлака, також випитував. Сюди, до вас добирався, поки ви ще не їли, не пили.

— Таки добирався! — несподівано підтакнув Бурлака, виходячи на світло. — І менше було би проблем, якби ти мене впустив до них, Барлімане.

Господар підскочив від здивування.

— Ти! — скрикнув він. — Завжди ти з'являєшся хтозна звідки. Чого тобі тут треба?

— Він тут із мого дозволу, — сказав Фродо. — Він прийшов запропонувати допомогу.

— Ну, вам, можливо, і видніше, — сказав пан Кремена, дивлячись на Бурлаку з підозрою. — Та був би я у вашому становищі, то з Бурлакою не зв'язувався б.

— А з ким йому зв'язуватися? — запитав Бурлака. — З товстим корчмарем, котрий своє ім'я пам'ятає лише тому, що його викрикають цілісінький день?