Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

Зареготало цуценя,

Тарілка вибігла, й півдня

Всі чули ложки крик.

Нарешті Місяць в небесах,

але і сонце там.

Під звуки танцю й скрипки гри

На всіх них дивиться згори,

не вірячи очам.

Гучні тривалі оплески. У Фродо був добрий голос, та й пісня догодила присутнім.

— А де старий Барлі? — загукали вони. — Він це мусить почути. Бобе, навчи свого кота грати на скрипочці, а ми затанцюємо. — Попросили ще пива, і закричали: — Заспівайте ще раз, пане! Ну ж бо! Ще раз!

Фродо хильнув іще пива і затягнув пісню зі самого початку; йому підспівували, бо мелодія була відома, а слова вони підхоплювали легко. Тепер настала черга Фродо запишатися собою. Він вистрибував на столі й, коли вдруге підійшов до «корова — стриб і скік», підстрибнув у повітря. Занадто жваво; бо приземлився він, гримнувшись, у тацю з кухлями, послизнувся і скотився зі столу з брязкотом, дзенькотом і гупанням! Слухачі, вже роззявивши роти для реготу, так і завмерли, бо співак зник. Він просто щез, мовби крізь землю провалився, не залишивши й дірки!

Місцеві гобіти, вирячивши очі, скочили на ноги і стали кликати Барлімана. Від Піпіна та Сема всі відсахнулися, залишивши їх самих у куточку, й підозріливо глипали на них здаля. Зрозуміло, багато хто вважав їх тепер спільниками мандрівного чаклуна незнаних можливостей і мети. Але був один смаглявий брієць, котрий стояв і дивився на них із розумінням і напівглузливо, аж їм стало лячно. Потім він вислизнув за двері, а за ним — косоокий південець: обоє цього вечора постійно перешіптувалися. Гарі, воротар, також вийшов одразу за ними.

Фродо почувався дурнем. Не знаючи, що йому робити, він проповз під столами до темного кутка біля Бурлаки, який не ворухнувся і не виказав своїх думок. Фродо притулився до стіни і зняв Перстень. Як той опинився на пальці, Фродо сказати не міг. Фродо припускав, що, співаючи, він бавився Перснем у кишені й, коли смикнув рукою, щоби втриматися від падіння, той якось зісковзнув на палець. На якусь мить він навіть подумав, чи сам Перстень не утнув цей жарт; можливо, Перстень спробував видати себе у відповідь на чиєсь бажання чи наказ у цій залі. Фродо не сподобалися погляди тих людей, котрі щойно вийшли.

— Ну? І навіщо ви це зробили? — запитав Бурлака, коли Фродо з'явився. — Гірше за будь-які балачки ваших друзів! Ногою просто в пастку! Чи маю сказати — пальцем?

— Не розумію, про що ви, — сказав Фродо, схвильований і переляканий.

— О ні, розумієте, — відповів Бурлака, — та краще зачекаймо, поки вляжеться гармидер. А тоді, коли дозволите, пане Торбине, я би хотів із вами спокійно поговорити.

— Про що? — запитав Фродо, ніби зігнорувавши вживання його прізвища.

— Про справу важливу для нас обох, — відповів Бурлака, дивлячись просто в очі Фродо. — Ви можете почути дещо корисне для вас.

— Дуже добре, — сказав Фродо, намагаючись здаватися безтурботним. — Поговоримо пізніше.

Тим часом біля каміна тривала суперечка. Прибіг пан Кремена, і зараз він намагався вислухати відразу кілька суперечливих розповідей про подію.

— Я бачив його, пане Кремено, — сказав один гобіт, — тобто якраз його не бачив, розумієте? Він просто розтанув у чистому повітрі.

— Та що ви кажете, пане Полине! — не вірив господар.

— Так усе і було! — переконував Полин. — Ба більше, саме це я і хотів сказати.

— Тут якась помилка, — похитав головою Кремена. — Того пана Підгіра не так уже й мало було, щоби він отак просто розтанув у чистому повітрі; чи радше в задимленому, в цій залі.

— Ну, а де ж він зараз? — крикнуло кілька голосів.

— Звідки мені знати? Він може піти собі, куди заманеться, лише би вранці розрахувався. Ось тут пан Тук — він не розтанув.

— Ну, але я бачив те, що бачив, і не бачив того, чого не бачив, — наполягав Полин.

— А я кажу, це якась помилка, — повторив Кремена, піднімаючи тацю і збираючи черепки.

— Звісно, помилка! — сказав Фродо. — Я не зникав. Я тут! Я щойно розмовляв у кутку з Бурлакою.

Він ступив крок уперед, до світла від каміна; та від нього позадкували ще з більшим острахом, аніж перед тим. Нікого не задовольнило пояснення, що, впавши, він швиденько проповз попід столами. Більшість гобітів і людей із Брі розійшлася роздратована, не маючи настрою веселитися цього вечора. Деякі зиркнули на Фродо спідлоба й пішли, бурмочучи щось поміж собою. Гноми та двоє-троє дивних чоловіків, котрі все ще залишались, устали і побажали господареві на добраніч, а Фродо з друзями не сказали нічого. Невдовзі залишився сам-один Бурлака, який непоміченим сидів під стіною.

Пан Кремена не дуже засмутився. Він зметикував, що, цілком імовірно, впродовж кількох наступних вечорів його дім знову буде переповнений, аж поки подію старанно не обговорять.

— І що це ви учворили, пане Підгіре? — запитав він. — Повідлякували моїх гостей і перетовкли посуд вашою акробатикою!

— Вибачайте, що наробив вам клопоту, — сказав Фродо. — Усе вийшло ненавмисно, повірте. Дуже прикра випадковість.

— Ну гаразд, пане Підгіре! Але коли надумаєте ще раз перекидатися, чи фокуси показувати, чи що там у вас було, то краще попереджайте народ — і мене попереджайте. Ми тут ставимося з підозрою до всього незвичного… надприродного, розумієте; і ми погано до такого звикаємо.

— Нічого такого я більше не робитиму, пане Кремено, обіцяю. А зараз я піду спати. Нам завтра рано вирушати. Подбаєте, щоби поні були готові на восьму годину?

— Дуже добре! Та перед тим, як підете, я хотів би переговорити з вами наодинці, пане Підгіре. Щойно я пригадаю, що повинен був вам сказати. Сподіваюся, ви зрозумієте все правильно. Мені тут іще треба де за чим пригледіти, а потім зайду до вас, якщо ви не проти.

— Гаразд! — сказав Фродо, та серце його впало. Він подумав, скільки ще розмов наодинці він матиме, поки добереться до ліжка, і що вони йому розкриють. Чи всі ці люди змовилися проти нього? Він почав підозрювати, що навіть за тлустим обличчям пана Кремени ховалися темні замисли.

X. Бурлака

Фродо, Піпін і Сем повернулися до своєї кімнати. Там було темно. Мері кудись пішов, вогонь догорав. Роздмухавши жаринки й підкинувши кілька полін, друзі виявили, що разом із ними прийшов і Бурлака. Він спокійно сидів у кріслі біля дверей!

— Привіт! — сказав Піпін. — Хто ти такий, і чого тобі треба?

— Звуть мене Бурлакою, — відповів він, — а ваш друг обіцяв зі мною поговорити, хоча, може, і забув про це.

— Ви обіцяли, що я почую щось корисне