Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

— Боюся, так воно і було, — сказав Мері, — хоча не знаю, що я говорив. Мені приснився гидотний сон, але який — не пригадаю. Я страшенно втомився. Не знаю, що на мене найшло.

— Зате я знаю, — сказав Бурлака. — Це Чорний Подих. Вершники, напевно, залишили своїх коней назовні й таємно пробралися сюди через Південні ворота. Зараз вони знають усі новини, бо навідалися до Біла Папорота; ймовірно, той південець — також шпигун. Тепер тут до ранку може щось трапитися.

— Що? — запитав Мері. — Вони нападуть на заїзд?

— Думаю, що ні. Вони ще не всі тут зібралися. Та і не в їхньому це стилі. Найсильніші вони в темряві та на безлюдді; не будуть вони відкрито нападати на дім, яскраво освітлений і з масою народу — принаймні поки мають інші засоби і поки перед нами довгі ліги Еріадору. Бо сила їхня — в жаху, і дехто у Брі вже в їхніх пазурах. Вони примусять цих негідників до якоїсь каверзи: Папорота й декого з чужинців, можливо, і воротаря. У понеділок вони перемовлялися з Гарі біля Західних воріт. Я за ними спостерігав. Коли вони пішли, він зблід і весь тремтів.

— Виглядає на те, що довкола нас вороги, — сказав Фродо. — Що ж нам робити?

— Залишатися тут і не розходитися по спальнях! Вони точно вивідали, де ваші спальні. Ваші вікна виходять на північ і близько до землі. Ми всі залишимося тут, зачинимо це вікно та двері. Але спершу ми з Нобом принесемо ваші клунки.

Поки Бурлака ходив, Фродо швиденько переказав Мері всі події від вечері. Мері все ще читав і обдумував Ґандалфовий лист, коли повернулися Бурлака та Ноб.

— Ну, панове, — сказав Ноб, — я там одяг порозкидував і поклав по валику в кожне ліжко. А з шерстяного килимка вийшла точнісінько ваша голова, пане Торб… Підгіре, — додав він, вишкірившись.

Піпін засміявся.

— Ніби живий! — сказав він. — Але що буде, якщо помітять підміну?

— Побачимо, — мовив Бурлака. — Будемо сподіватися, що до ранку протримаємося.

— На добраніч вам, — сказав Ноб і вийшов стерегти двері.

Усі свої речі гобіти склали на підлозі. До дверей присунули важке крісло і зачинили вікно. Визирнувши надвір, Фродо побачив, що ніч ясна. Серп[3] яскраво сяяв над гребенем пагорба. Фродо замкнув на засув важкі внутрішні віконниці й заслонив фіранки. Бурлака розклав вогонь і позадував усі свічки.

Гобіти повлягалися на ковдрах, ногами до вогнища; а Бурлака вмостився у кріслі під дверима. Вони трішки побалакали, бо Мері мав іще кілька запитань.

— Стриб і скік! — хихотів Мері, загортаючись у ковдру. — Ну і встругнув ти, Фродо! Шкода, що я не бачив. Зате славні брійці сто років матимуть, що обговорювати.

— Так і буде, — підтакнув Бурлака.

Потім усі стихли, і гобіти один по одному позасинали.

XI. Ніж у пітьмі

Поки гобіти влягалися спати в заїзді в Брі, Цапів Край огорнула темрява; туман піднімався видолинками та понад руслом ріки. У домі у Струмковій Балці було тихо. Феті Виприн обережно прочинив двері й визирнув надвір. Упродовж дня йому ставало дедалі страшніше, він не знаходив собі місця, а ввечері не міг заснути: в незрушному нічному повітрі причаїлася загроза. Коли він вдивлявся в пітьму, попід деревами промайнула темна тінь; хвіртка відчинилася сама собою, а потім безгучно зачинилася. Жах охопив його. Він відсахнувся і хвилину постояв, тремтячи, в коридорі. Потім зачинив двері на замок.

Ніч стала ще темніша. З доріжки почувся м'який тупіт коней, яких вели обережно. Зупинилися вони біля хвіртки, і три чорні постаті, наче нічні тіні, прошмигнули по землі до будинку: одна зупинилася біля дверей, дві інші — по кутах; і там стояли наче закам'янілі. Будинок і безмовний сад мовби чекали, затамувавши подих.

Легенький вітерець ворухнув листя, десь далеко проспівав півень. Настала холодна пора перед світанком. Постать біля дверей поворушилась. У темряві без місяця та зірок холодом зблиснув оголений клинок. Приглушений, але важкий удар струсонув двері.

— Відчиняйте, іменем Мордору! — звелів високий зловісний голос.

Від другого удару двері піддалися й упали; виламалися завіси, замок розбився. Чорні тіні влетіли досередини.

У цю мить, десь недалечко серед дерев, заспівав ріжок. Він пронизав ніч, наче вогнище на вершині.

ПРОКИНЬСЯ! ПОЖЕЖА! ВОРОГИ! ПРОКИДАЙСЯ!

Феті Виприн не гайнував часу. Помітивши, як підповзають темні постаті з саду, він уже знав, що має або втекти, або загинути. І побіг він, через сад і ген полями. Коли добіг до найближчого будинку, десь за милю, впав на порозі. «Ні, ні, ні! — кричав він. — Ні, не мене! У мене його нема!» Не відразу сусідам вдалося розібрати, про що він белькотав. Нарешті до них дійшло, що в Цаповому Краї вороги, якесь дивне нашестя з Пралісу. Часу вони не гаяли.

ПРОКИДАЙСЯ! ПОЖЕЖА! ВОРОГИ!

Брендіцапи сурмили у свій Ріг Цапового Краю, який мовчав уже сто років, відколи Страшної Зими білі вовки перейшли замерзлу Брендівинну.

ПРОКИДАЙСЯ! ПРОКИДАЙСЯ!

Удалині відповіли інші ріжки. Тривога поширювалася. Чорні тіні вилетіли з будинку. На ґанку вони кинули гобітський плащ. На доріжці затупотіли підкови, коні перейшли на галоп і помчали в темряву. По всій Балці сурмили ріжки, перегукувалися голоси і тупотіли ноги. Та Чорні Вершники вихором летіли до Північних воріт. Хай собі посурмить дрібнота! Саурон провчить їх пізніше. Наразі у них було інше завдання: вони дізналися, що будинок порожній і Персня тут уже немає. Потоптавши сторожу біля дверей, вони зникли з Ширу.

Ще до півночі Фродо прокинувся з глибокого сну, раптово, ніби його потривожив якийсь звук чи присутність. Він побачив, що Бурлака сидить у кріслі насторожі: очі поблискували у світлі яскравого вогнища, та сам він не поворухнувся і не подав жодного знаку.

Невдовзі Фродо знову заснув; але в його сон знов удерлися шум вітру і тупіт копит. Вітер стрясав увесь дім, а десь далеко нестямно сурмив ріжок. Він розплющив очі й почув, як у дворі заїзду голосно кукурікає півень. Бурлака відслонив фіранки й зі стуком розчахнув віконниці. Через розчинене вікно в кімнату полилися сіре світанкове світло і холодне повітря.

Бурлака побудив гобітів і відразу повів їх до спалень. Гобіти зраділи, що прислухалися до його поради: вікна були повибивані, фіранки тріпотіли на вітрі, постіль порозкидувана, а порубані валики валялися на підлозі; коричневий килимок був порваний на шматки.

Бурлака відразу ж пішов по господаря. Бідолашний пан Кремена виглядав сонним і переляканим. Усю ніч він