Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

— Кілька речей, — відповів Бурлака. — Та, звісно ж, спершу домовимося про ціну.

— Ви про що? — різко запитав Фродо.

— Не хвилюйтеся! Я просто розповім усе, що знаю, і дам вам добру пораду, та за це вимагатиму винагороду.

— Яку ще винагороду? — Фродо вже подумав, що потрапив до рук шахраєві, й пошкодував, що прихопив зі собою мало грошей. Навіть усі, що він мав, харцизяку не вдовольнять, а він же не мав права витрачати нічого.

— Ви зможете собі це дозволити, — мовив Бурлака з усмішкою, наче відгадуючи думки Фродо. — Просто візьмете мене зі собою, а я піду геть, коли захочу.

— Он як! — вигукнув Фродо, вражений, але не заспокоєний. — Навіть якби мені знадобився попутник, то незнайомця не взяв би зі собою.

— Чудово! — вигукнув Бурлака, схрещуючи ноги й умощуючись зручніше. — Ви приходите до тями, і це добре. Досі ж ви були надто необережні. Дуже добре! Я розповім вам усе, що знаю, а винагорода — рішення за вами. Ви мені її з радістю подаруєте, коли почуєте мою розповідь.

— Ну, то вперед! Що вам відомо?

— Надто багато, надто багато темного, — похмуро мовив Бурлака. — Та щодо вас… — Він підвівся й підійшов до дверей, різко відчинив їх і визирнув. Тоді тихо зачинив і знову сів. — Маю добрий слух, — продовжував він, понизивши голос, — і хоча я не вмію зникати, мені доводилося полювати на диких і обережних істот, і тому можу, коли треба, уникати небажаних очей. Отож цього вечора я причаївся за живоплотом біля Дороги на захід від Брі, коли це з боку Курганів виїхали чотири гобіти. Нема потреби повторювати все, що вони говорили один одному чи старому Бомбадилові, та зацікавила мене одна річ. «Будь ласка, пам'ятайте, — сказав один із них, — прізвище Торбин згадувати не можна. Я пан Підгір, якщо вже доведеться якось назватися». Це мене так зацікавило, що я подався аж сюди. Прослизнув слідом за ними через ворота. Можливо, пан Торбин має серйозну підставу приховувати своє справжнє прізвище; але в такому разі я би порадив йому та його друзям бути обережнішими.

— Не розумію, чому моє прізвище має цікавити когось у Брі, — розсердився Фродо, — і хотів би я знати, чому воно цікавить вас. Можливо, пан Бурлака має серйозну підставу шпигувати й підслуховувати; але в такому разі я би порадив йому це пояснити.

— Чудова відповідь! — розсміявся Бурлака. — А пояснення просте: я шукав гобіта на ім'я Фродо Торбин, і мені треба було його швидко знайти. Я дізнався, що він вивозить із Ширу… ну, таємницю, яка стосується мене та моїх друзів. Ні, зрозумійте мене правильно! — крикнув він, коли Фродо піднявся з місця, а Сем підскочив зі сердитим виглядом. — Я краще за вас збережу цю таємницю. А берегти її треба! — Він нахилився вперед і глянув їм у вічі. — Стережіться кожної тіні! — сказав він стишеним голосом. — Чорні Вершники вже були у Брі. Кажуть, у понеділок один із них їхав Зеленим Шляхом; а другий з'явився пізніше з півдня.

Запала мовчанка. Нарешті Фродо заговорив до Піпіна та Сема:

— Я мав би про це відразу здогадатися з того, як нас зустрів воротар, — сказав він. — І господар, здається, щось чув. Чому він так тягнув нас до зали? І чому ми поводимося так по-дурному: нам слід було сидіти тихенько тут, у кімнаті.

— Так було би краще, — сказав Бурлака. — Якби я зміг, то не пустив би вас до зали; та господар не дозволив мені зайти до вас і ні слова не передав.

— То ви думаєте, він… — почав Фродо.

— Ні, старий Кремена нічого лихого на гадці не має. Просто він не любить таких таємничих приблуд, як я. — Фродо поглянув на нього здивовано. — Ну, вигляд у мене доволі шахраюватий, правда? — Бурлака якось дивно вигнув уста, а очі його зблиснули. — Та сподіваюся, ми ще познайомимося краще. А вже тоді ви поясните мені, що трапилося наприкінці вашої пісні. Бо цей маленький вибрик…

— Це сталося зовсім випадково! — урвав його Фродо.

— Ось воно як! Випадково, кажете. Те «випадково» поставило вас усіх під загрозу.

— Навряд чи більшу, ніж була досі, — сказав Фродо. — Я знав, що ті вершники мене переслідують; але зараз вони з нами розминулись і зникли.

— На це не можна сподіватися! — заперечив Бурлака. — Вони повернуться. І прийдуть іще інші. Їх багато. І я знаю їх число. Я знаю цих Вершників. — Він замовк, і очі його стали холодними та жорсткими. — І у Брі є такі, кому не можна довіряти, — продовжував він. — Біл Папорот, скажімо. Має погану славу, й підозрілі гості до нього навідуються. Ви, напевно, його помітили: такий смаглявий глузливий тип. Він був із одним чужинцем з Півдня, і вони разом вислизнули після вашого «випадку». Не всі південці мають на гадці лихе; а от Папорот продасть будь-що будь-кому. Або встругне якусь прикрість заради забави.

— Що ж продасть той Папорот, і який стосунок до нього має мій випадок? — запитав Фродо, вперто не розуміючи натяків.

— Новини про вас, звісно ж, — відповів Бурлака. — Розповідь про вашу виставу дуже зацікавить певних людей. Після цього і ваше справжнє прізвище їм ні до чого. Мені видається, ще ранок не настане, а вони вже дізнаються ваше справжнє ім'я. Цього досить? Можете робити, що схочете, зі своєю винагородою: брати мене за провідника чи ні. Та про себе можу сказати, що знаю всі землі між Широм та Імлистими Горами, бо ними я мандрував багато років. Я старший, аніж виглядаю. Мій досвід може знадобитися. Вам доведеться зійти з відкритої дороги, бо вершники стерегтимуть її вдень і вночі. Вийдете з Брі, й вам дозволять рухатися далі до заходу сонця; та далеко ви не зайдете. Вони нападуть на вас на відлюдді, в якомусь темному закутку, де нікому буде допомогти. Хочете, щоби вони вас знайшли? Вони жахливі!

Гобіти поглянули на нього, і їх здивувало, що обличчя його скам'яніло від болю, а руки стиснули підлокітники крісла. У кімнаті стало дуже тихо, згасло світло. Якийсь час він сидів із невидющими очима, немов мандрував у спогадах чи прислухався до звуків далекої Ночі.

— Так! — вигукнув він раптом, проводячи долонею по чолі. — Мабуть, я знаю про цих переслідувачів більше за вас. Ви їх боїтеся, та боїтеся замало. Завтра вам доведеться втікати звідси. Бурлака зможе повести вас неходженими стежками. Візьмете його зі собою?

Запала важка мовчанка. Фродо не відповідав, його мучили сумніви і страх. Сем насупився, подивився