Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— Ой, лишенько! Який же він гарний…

На подвір’ї їх зустрічав гладкий господар трактиру, Придер аб Савил, з дружиною та двома синами. Він улесливо вітав усіх високих гостей, а перед Ейрін мало не бив чолом об землю. Ще б пак — адже вона була і відьмою, і королівською донькою в одній особі.

На відміну від свого батька, трактирникові сини вклонялися гостям набагато стриманіше, а його дружина, Линнет бан Придер, присідала в незграбних реверансах. До речі, Ейрін завжди обурював заведений серед простого люду звичай називати заміжніх жінок не на батькове ім’я, а на чоловікове. Та найбільше її вражало, що самі жінки від цього нітрохи не почувалися приниженими, ба навіть навпаки — всі дівчата-служниці в Кардуґалі тільки й мріяли про те, щоб чимшвидше перестати бути „вер“ і перетворитись на „бан“ [5]. Здавалося, для них більше важило не чия ти дочка, а чия дружина.

Після всіх цих метушливих привітань родина трактирника поступилася місцем розкішно вдягненому молодому чоловікові між двадцятьма та тридцятьма роками, який тримався хоч і не пихато, але з непохитним почуттям власної гідності. Ейрін збагнула, хто це такий, ще до того, як він чемно вклонився їй і промовив:

— Вітаю вас, моя принцесо! Довнал аб Конховар, герцоґ Тилахморський, до ваших послуг.

— Рада нашому знайомству, лорде Довнале, — відповіла вона і подала йому руку, яку він ґалантно поцілував. — Багато про вас чула. І майте на увазі, що я вже не принцеса Ленніру, а менша сестра Ейрін вер Ґледіс.

— Для мене ви завжди будете принцесою, — запевнив її герцоґ. — У Ґулад Данані, як і в решті Північних Королівств, кожна висока пані Тір Мінегану за статусом прирівнюється до принцеси.

Потім він так само чемно привітався з Фіннелою, Етне та Мораґ, після чого запитав:

— А де ж поділася чарівна леді Шайна? Тут на неї з великим нетерпінням чекає брат.

— Вони вже зустрілися, — відповіла Етне. — І їхня зустріч, мабуть, затягнеться.

— Розумію, — кивнув Довнал аб Конховар. — Тоді не станемо їм заважати. Як господар цього краю, запрошую вас, любі пані, до трактиру майстра Придера. Сподіваюсь, вам припаде до смаку його гостинність.

Поки тривали ці церемонії, капітан Ленан аб Ґрайді надіслав до будинку десяток підлеглих, щоб ті взяли його під посилену охорону. А сам весь час тримався позаду Ейрін, і коли вона, в супроводі Довнала аб Конховара, рушила до трактиру, він, мов тінь, пішов слідом за нею.

Вони якраз наблизилися до ґанку, коли з дверей вибігла худесенька дівчинка років дванадцяти. Її обличчя було сіре, очі аж округлилися від жаху. Вона різко зупинилася біля сходинок, тицьнула пальцем у бік Ейрін і пронизливо заверещала:

— Це ви! Стережіться!

Тієї ж миті дужі чоловічі руки схопили Ейрін за плечі, і вже наступної секунди вона опинилася за спиною капітана аб Ґрайді, який намагався захистити її від невідомої загрози. Як досвідчений вояк, він моментально оцінив ситуацію й цілком слушно вирішив, що дві навчені відьми, які йшли слідом, надійно прикривають тил та фланґи, тому найбільше слід боятися нападу спереду. З тих самих міркувань капітан відштовхнув убік герцоґа, і той, пробігши за інерцією кілька кроків, гепнувся долілиць на землю.

Втім, усе це Ейрін зрозуміла вже згодом, коли прокручувала в голові минулі події. А за той короткий час вона лише збагнула, що дівчинка вказувала не на неї. Ні, вона вказувала на Ленана аб Ґрайді — саме йому слід було стерегтися…

Та навіть цю думку Ейрін не встигла додумати до кінця, бо її знову схопили й потягли назад чиїсь руки — цього разу тонкі, жіночі, але не менш дужі, їхня хватка була посилена маґією. В обіймах Мораґ вона повалилась додолу, а поруч із ними впала Фіннела.

Ейрін підвела голову, щоб крикнути капітанові, хай забирається геть, але його не побачила. На тому місці, де стояв Ленан аб Ґрайді, утворилася чорна пляма, що швидко розширювалася і вже була захопила першу сходинку ґанку, коли в ясному небі зненацька загуркотів грім, від якого аж вуха позакладало, і потужна блискавка вдарила прямісінько в середину плями.

Довкола Ейрін затріщало повітря, вона відчула, як її волосся стає дибки. Так само наїжачилася й Моражина чуприна, а біляві Фіннелині кучері перетворилися на величезну пухнасту гриву.

Знову загриміло. Повз них пройшла Етне з розведеними руками й наслала на чорну пляму другу блискавку. Краєм ока Ейрін помітила, як із найближчого вікна трактиру стрімко вилетіла вогняна куля. Зляканий крик застряг у неї в горлі і не встиг вирватися назовні, бо за мить куля згасла, вочевидь, зупинена чиїмись чарами. З непристойної лайки Мораґ стало зрозуміло, що це її робота.

Далі кулі вже полетіли цілою зливою з різних вікон, а Мораґ лише відбивала їх, не намагаючись перейти в наступ. Ейрін вирішила, що це розумно, бо їй доводилося захищати також і Етне, яка цілком зосередилася на чорній плямі, продовжувала бити її блискавками, аж поки та втратила свою цілісність, розпалася на дрібні клапті, які після наступного удару блискавки геть пощезали, залишивши по собі неглибоку вирву в землі та понівечені східці на ґанку.

А тим часом розпочалися й атакувальні дії. Ні, не з боку Мораґ — вона продовжувала захищатися. На грім прибігли Шайна, Бренан та Ґвен і, швидко розібравшись у ситуації, стали діяти. Як потім довідалась Ейрін, Шайна розкинула довкола пошукові маґічні тенета, що дозволяли їй точно визначити, де в трактирі вдаються до чарів, і з вікон почали вилітати знерухомлені супротивники. Вони, мов лантухи з піском, падали на землю, а Бренан із Ґвен добивали їх вогняними кулями.

Крім ворогів, що засіли в трактирі, було ще троє чи четверо, які знаходились на подвір’ї. Спершу вони прикинулися