Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— Дурниці, — сказала Ейрін, якій було незвично бачити подругу такою розгубленою і збитою з пантелику. Попри присутність у їхньому товаристві двох відьом старшого віку, Етне та Мораґ, саме Шайна була для неї взірцем справжньої відьми — вольової, рішучої, цілеспрямованої, впевненої в собі жінки, яка твердо знає, чого хоче, завжди досягає свого і навіть власні недоліки вміє обертати на переваги. — Ти ні в чому перед ним не завинила, ви обоє стали жертвами обставин. Ти це знаєш, він це знає, це знають усі — і годі торочити про свою провину. А коли вже Бренан проїхав чотириста миль, щоб прискорити зустріч з тобою, то, гадаю, стриманість тут буде недоречна. Цим він показав своє ставлення до тебе — а тепер твоя черга. Обніми його, скажи все, що думаєш, що почуваєш, і я певна — він ще й розплачеться. Хлопці ж такі рюмси.

У відповідь Шайна лише зітхнула.

Вони їхали посередині колони, що складалася з чотирьох відьом, однієї юної чаклунки, десятка в’ючних коняк та двадцяти восьми солдатів Королівської Ґвардії Ленніру на чолі з капітаном Ленаном аб Ґрайді. Цих ґвардійців нав’язав їм Ейрінин батько, який навідсіч відмовлявся повірити, що з погляду безпеки три навчені відьми варті цілого полку відважних вояків. Утім, на супровід ні Шайна, ні Етне, ні Мораґ нітрохи не нарікали. Ґвардійці були корисні в дорозі, зокрема дбали про їхніх верхових і в’ючних коней, а на привалах швидко та вправно розбивали табір і не гордували виконувати роботу прислуги.

Що ж до постійних затримок, які істотно вповільнювали їхню подорож, то вони були винятково на совісті двох леннірських принцес. І хоча решта членів загону, не обмовившись уголос ні словом докору, все ж мовчазно покладали всю провину на Фіннелу, сама Ейрін не була так цього певна. Щодня вона втомлювалася не менше за кузину, а Фіннела просто озвучувала їхню спільну вимогу — чи то їхати повільніше, чи зайвий раз зупинитися, чи раніше завершити денний перехід. Ба, більше того: останнім часом Фіннела за допомогою чарів навчилася робити ходу свого коня рівнішою, зменшувати навантаження на спину та ноги і вберігати стегна від натирання об сідло, проте й далі скаржилася на труднощі мандрівки. Ейрін почала підозрювати, що тепер кузина могла б витримувати довші переходи, але не мала такого бажання. Її цілком влаштовував нинішній темп подорожі, а крім того, вона не хотіла поступатися репутацією найпримхливішого члена загону. Ейрін досі не могла вирішити, сердитись на неї чи, навпаки, дякувати — адже кузинині лінощі дозволяли їй зберігати гідність і не перетворюватися на скиглійку, яка дійматиме інших своїми наріканнями на втому…

Помітивши, що Шайна знову поринула в роздуми про прийдешню зустріч із братом, Ейрін притримала коня, щоб порівнятися з Фіннелою та Мораґ, які їхали кроків за двадцять позаду, жваво базікали і знай заходилися життєрадісним сміхом. За час подорожі кузина найближче зійшлася саме з Мораґ, і це було зовсім не дивно. Обидві мали багато спільного — були веселі, сміхотливі, легковажні, обожнювали пліткувати й перемивати кісточки знайомим, захоплювалися піснями бардів, з-поміж усіх книжок віддавали перевагу любовним романам, а ще могли годинами розмовляти про одіж і прикраси, при цьому Мораґ щоразу вражала Фіннелу своєю глибокою та всебічною обізнаністю в традиційному жіночому вбранні. Разом з тим, як Мораґ, так і Фіннела були розумні, допитливі, спостережливі, що створювало приємний контраст з їхньою безтурботною вдачею, невибагливими смаками в літературі й надмірним захопленням модою. Також їх єднала одна, загалом неґативна, риса — і та й інша мали неабияку схильність до лінощів і дуже полюбляли байдикувати. Фіннела лише на шістнадцятому році життя взялася за розум і почала опановувати чари; а Мораґ аж до сорока двох років пробула в лавах менших сестер. Сама вона пояснювала своє тривале навчання тим, що є чи не найслабшою з усіх дорослих відьом, проте Шайна сказала Ейрін, що насправді це дурниці. За всю історію Сестринства ще не було такої відьми, яка не могла б скласти іспити через брак сили, і взагалі, серед переростків (тобто сестер, що пробули меншими понад тридцять років) розподіл за силою приблизно такий самий, як і серед усіх відьом. Найбільшою проблемою Мораґ була якраз її ледачість, небажання зосередитись на навчанні. Саме небажання — бо коли вона змушувала себе серйозно до чогось узятися, то швидко досягала успіху. Точнісінько так само, як і Фіннела. Тож вони й справді були обоє рябоє.

Коли Ейрін наблизилася до них, Мораґ з лукавою усмішкою розповідала щось про Шайну, а Фіннела слухала її й хихотіла. Ейрін також було б цікаво почути, яку ще історію з бурхливого Шайниного дитинства пригадала цього разу Мораґ, та вона якраз закінчила:

— Словом, це було незабутнє видовище. І саме того дня Шайна остаточно утвердилась, як найбільша шибениця серед менших. Її вихователька, сестра Мірґен, аж очманіла, коли побачила ту мавпу.

Фіннела дзвінко розсміялася, а Мораґ повернула голову до Ейрін і запитала:

— Шайна досі нервує?

— І ще дужче, ніж раніше. Схоже, до зустрічі з братом не вгамується.

Мораґ поважно кивнула:

— Її можна зрозуміти. Це ж не просто брат, а брат-відьмак. Ще й Ґвен там буде. Дві непрості зустрічі.

Фіннела розкрила була рота з явним наміром запитати про Ґвен, та останньої миті передумала. І правильно, про себе похвалила її Ейрін. Є речі, про які не варто пліткувати.

Утім, вона трохи поквапилася зі схваленням. Кузина таки не стрималась:

— А що між ними сталося? Ну, між Шайною та Ґвен?

— Точно не знаю, — неохоче відповіла Мораґ. — Склавши іспити, Шайна відразу вирушила до Ґвен у гості. В дорозі їй товаришувала сестра Айліш, і саме вона, коли була в Евраху, розповіла мені, що Ґвен зустріла їх не дуже радісно. А вже наступного дня засмучена Шайна сказала Айліш, що поїде з нею далі, хоч раніше мала намір затриматися в Кил Морґанасі. Гадаю, Ґвен, ставши