Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф

Через біль від удару життєвої сили, Йор не на жарт розлютився. Його свідомість мало не вимкнулася через вороже лезо в мізках, та він намагався скинути розвідницю, що міцно трималася за власну зброю.

Реквієм не відступала. Лише сильніше надавила на рукоятку, поглиблюючи лезо, коли, збожеволівший від болю, титан з усієї сили вдарив головою об урвище. Удар прийшовся по спині розвідниці, ледь не вибивши дух з людського тіла, але підтримка аури змогла захистити органи та хребет з черепом – найважливіші частини тіла.

– Відпусти його! – наказав Івор, прикликаючи вітер. Він збирався атакувати змія, але не наважувався – Йор з усіх сил намагався скинути дівчину з власної морди. Якщо Ізбор вдарить зараз – може зачепити і її.

– Він вб'є нас, якщо я це зроблю! – роздратовано вигукнула Вієм, перш ніж змій знову влетів головою в кам'янисту стіну урвища. Схоже, титан вирішив якщо не скинути набридливу дівчину, то хоча б розчавити її.

Черговий удар викликав неприємний дзвін у вухах, змушуючи розвідницю відчути, як по скроні стікає цівка крові. Її пальці неприємно тремтіли, через що доводилося пересилювати себе, аби не відпустити шаблю. Передавши, зрештою, зброї вдосталь власної енергії, Вієм зціпила зуби.

Івор, спостерігаючи за нею, в голос вилаявся. Дощ вже стояв стіною, посилюючи кровотечу чоловіка і, чесно кажучи, підполковник залишався стояти тільки завдяки своїй впертості.

Розрахувавши вдалий момент, чоловік скерував сотні повітряних лез прямо під голову змія, де у інших живих мала б бути шия. Якщо буде треба – розрубає його навпіл. Навряд чи від такого врятує навіть хвалена регенерація титанів.

Але, помітивши, що плоть Йор почала відновлюватися ще швидше, Івор почорнів лицем. В ту ж мить титан атакував хвостом – паща поки була зайнята Реквієм.

Через смертельну крововтрату та неабияке, магічне виснаження, реакція підполковника стала значно повільнішою. Встиг лише звести перед собою стихійний бар'єр, вклавши в той залишок резерву, але не допомогло. Проти цього титана взагалі магія не допомагала, навіть найкращі щити миттєво розліталися на друзки. А Івор ніколи не був слабким магом.

Сильний удар прийшовся з лівого боку, ламаючи руку, завбачливо виставлену поперед тіла, щоб захистити тулуб. Хвіст з силою відкинув чоловіка геть, в глибоке урвище.

Помітивши це, Реквієм завагалася лише на мікросекунду. Прийнявши рішення, стрімко дістала з кишені срібну монету та одразу кинула ту слідом за капітаном.

– Хапай його, Безь, – різко наказала розвідниця, відчуваючи, як і її сили починають закінчуватися.

Безуал миттєво кинувся за сріблом, в повітрі ковтаючи монету, і одразу підставив широку спину бізона під падаючого Івора. Так бісеня змогло вберегти підполковника від додаткових травм, які б вже точно стали смертельними.

Скориставшись моментом, Йор знову з силою струснув головою, по якій безперестанно стікала кров – аура не дозволяла ранам регенерувати. І цього разу йому вдалося.

Титан скинув дівчину на дно урвища, саме туди, де Вієм раніше бачила живе коріння. Зараз же нечисті поряд не було – занадто жахаючим був Йор, щоб плутатися у нього під... хвостом.

– Я все одно тебе заберу, – зі стогоном видихнула Вієм, не маючи сил навіть підвестися з розбитої бруківки, що встилала вулиці Херета.

Важко впершись потилицею в стіну якогось будинку, розвідниця спромоглася розплющити очі, повіки яких вже повністю були залиті кров'ю. Зосередилась, щоб відчути власну життєву ауру на шаблі, що так і залишилась в черепі титана, і стисла праву долоню в кулак.

За мить до того, як Йор знову кинувся на неї, бажаючи розірвати на шматки, його мізки вибухнули. Цього разу навіть не встиг взревіти, гігантським змієм падаючи замертво. Голова титана опинилась в небезпечній близькості до Реквієм, мало не придавивши розвідницю.

Та вона знала – якщо нічого не зробити, регенерація відновить і мізок. А тоді їх вже ніщо не врятує. Навіть вдача, що досі була на стороні розвідки.

Схлипнувши від болю в усьому тілі, Вієм повільно повернулася на бік, впираючись тремтячими долонями в землю. Піднятися на ноги було важко, ще важче – просто залишатись при тямі.

– Жива? – почувся хрипкий голос Івора десь над головою.

– Не впевнена, – насилу відгукнулася у відповідь. Підягнула ноги, впираючись в мокру землю вже колінами, і лише тоді підвела погляд.

Безуал тихо стояв позаду, тоді як Івор зі зламаними руками важко опустився навпроти дівчини. Судячи з того, як чоловік скривився через цей рух – у нього цілком могли бути зламані ще й ребра.

– Відповідаєш – вже добре, – повільно зітхнув, намагаючись зайвий раз не турбувати пошкодженні кістки. – Як командир, я б мав покарати тебе за ігнорування наказу, але... зараз навіть вдячний за це.

– Принаймні, ти отримав відповідь на своє запитання, – криво усміхнулася Вієм, повільно підводячись на ноги. Втомлено привалилася до стіни будинку, і пояснила, помітивши подив на чоловічому обличчі: – коли ми вперше зустрілися, ти запитав, чи завжди я діятиму по статуту.

– І ти відповіла, що іноді життя товаришів бувають важливішими за збірку правил, – гмикнув Івор, теж пригадуючи ту розмову. Він повільно випростався та перевів погляд на непритомного змія. – То що, є ідеї, як з ним вчинити?

– Так, – розвідниця спохмурніла, намагаючись підібрати слова. Вона вже зробила свій вибір, коли вирішила залишитись та допомогти Ізбору, але як тепер сповістити підполковника про це рішення? – І тобі доведеться довіритись мені, щоб вижити в цьому місці.

– Про що ти? – він здивовано озирнувся.

– Навколо нас кишить нечисть, але поки що не наближається, – пояснила, втомлено підступивши до голови змія. Дістала з черепа шаблю та різко взмахнула, щоб очистити лезо від густої крові. – Згодом тут будуть ще якісь створіння, не схожі на нечисту силу. І, цілком можливо, ми зможемо зустріти големів. Хоча, поки що це просто припущення.

– Це я й так розумію, – Івор скривився, поглянувши на зламані руки. Зараз він мало що міг протиставити ворогу. Ще й рештки резерву пішли на те, щоб зупинити кровотечу. – Навряд чи зможу багато зробити в бою з ними.