Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання - Любава Олійник

Не було сенсу тягнути час і нерви.

Зрештою, потрібно хоча б спробувати. Мені довелося зайняти своє місце біля Гліба та Галі і виконувати команди. З кожною наступною програмою, яка висвічувалася на голограмі, було видно, як енергетичний згусток-егрегор набуває певної форми, структури.

Складалося враження, що це наче бульбашка, що знаходиться у більшій бульбашці, яка у свою чергу міститься у наступній сфері і так далі. Виглядало як схематична будова земної кулі: тобто в центрі — ядро. Ним служила основна програма — Галілео, його фізичні параметри. Далі йшла менш щільніша програма, яка закладала принципи життєдіяльності планети, енергоживлення та ресурси. Потім була програма, що вказувала на потенціал планети і так далі. "Нічого собі капуста", - подумала я, намагаючись не заснути над цими нудними схемами.

Перепрограмування егрегора було доволі напруженим і складним, проте цікавим процесом. Галя постійно пояснювала і уточнювала команди, які надавали структурності егрегору. Вона керувала процесом, як диригент оркестром, і я відчувала себе маленькою скрипкою в її великій симфонії. Після двогодинної роботи в усіх спостерігалося сильне виснаження, і навіть почав проступати піт.

— Ми зробили основну роботу. Тепер будемо слідкувати, — усі повернулися за стіл, а Лео продовжив: — Розриви зникли, проте потенціал може падати через енергозатрати, які необхідні для реформування основних галузей, оновлення систем і вчорашньої висадки насіння.

Лео розпорядився принести своєму роботу води та повідомив, що мій асистент Патрік кілька днів буде проводити на нових посівах зелені та пшениці. Я не стала заперечувати, адже охоронець з нього кепський. А от агроном, можливо, вийде непоганий.

Далі в роботу втрутився Гліб, який також здивував своїм новим проєктом — він заключив договір з науково-дослідною групою студентів-астрономів. Звідки в нього тільки беруться ці ідеї?

Виявляється, реклама астрономічного конкурсу була зовсім не фейковою. На неї відгукнулися молоді ентузіасти, які вже сьогодні повинні були прибути до нас.

— І що ми будемо з ними робити? — скептично запитала я. — Вчити, як дивитися в телескоп?

— Ні, — відповів Гліб з лукавою посмішкою. — Ми дамо їм можливість відкрити щось нове і влити свіжі ідеї в нашу планету.

Що ж, цікаво, що він задумав. Але одне я знала точно: буде цікаво. Та чи зможе вистояти ця планета?