Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання - Любава Олійник

Хлопець зрозумів мій натяк, і більше ми не говорили ні про Лео, ні про справи. Він жартував, розповідав про свої шкільні роки, розпитував про мої вподобання… Здається, ми вперше спокійно насолодилися компанією один одного. А ще я програла парі і тепер винна йому наступне побачення, адже не вгадала, на якому інструменті Гліб вміє грати:

— Здаєшся? — спитав хлопець з переможною усмішкою.

— Зізнавайся, Глібе, — зітхнула я, визнаючи свою поразку.

— Кларнет.

— Кларнет? — вигукнула я, щиро здивована. — Ні, це не чесно, Глібе! Як я взагалі могла здогадатися? Хто в наш час грає на кларнеті?

— Не треба було закладатися. Тепер ти мені винна побачення. Але врахуй: романтичне! І щоб було смачненьке!

— Ти впевнений, що не пожалкуєш? — моя хижа усмішка змусила його підсунутися ближче.

— Патю, що ти замислила? — його серйозний вид мене спантеличив, але наступні дії були безжальними. Він мене залоскотав, і ми гепнулися на підлогу, ледь не розбивши скляний столик. "Ось і все, кінець романтиці", - промайнуло в мене в голові.

Продовжували нашу жартівливу боротьбу на підлозі аж поки вона не переросла у палкі поцілунки, які були відвертими та пристрасними. Наша жага розпалювалася до межі дозволеного, і я зва жувалася: підкоритися бажанням тіла чи розуму?

Його руки ніжно блукали по моєму тілу, а поцілунки ставали дедалі глибшими і сміливішими. Я відчувала, як серце шалено б'ється в грудях, а по тілу пробігає хвиля жару. Здавалося, що навколо нас не існує нічого, тільки ми і наше палаюче бажання.

Але раптом я зупинилася. Щось було не так. Я відчула легке занепокоєння, ніби за нами хтось спостерігає. Чи то моя уява розігралася, чи то дійсно щось відбувається?

Візуалізація до розділу: