Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання - Любава Олійник

Після короткої паузи, продовжила:

— Думаю, Даміана вже немає на попередньому місці, — спокійно і впевнено промовила, намагаючись не видати хвилювання. — Коли ми гуляли з Глібом, я вирішила йому показати «сортувальний цех», де я раніше бачилася з іншою однокласницею, Катею. Проте на тому місці виявили нетиповий для Галілео транспорт - фургон, на який завантажували об’ємні речі. "Схоже, хтось збирає валізи", - подумала я тоді.

— Чому мені ніхто не доповідав? — Галя пильно глянула на мене і замислилась.

— Мабуть, не хотіли тривожити, ти ж е… — я запнулася і недоговорила, але Галя безкомпромісно глянула:

— Продовжуй…

Я заперечно похитала головою. Ні, ні, ні! Точно не буду патякати. Те, що я не вмію тримати язика за зубами і постійно нариваюся на неприємності, це одне, а от образити рідну сестру свого хлопця і друга, образити керівницю чи співзасновницю планети, з якої я можу після цього не вибратися? Ні, даруйте.

— Та я не в курсі… чесно, — останню фразу вимовила якось дуже невпевнено, чим, мабуть, дала привід сумніватися співрозмовниці. "Ой, Патю, вчись тримати покерфейс!", - подумки картала себе я.

— Як Лео повідомив про мою відсутність?

Я схилила плечі:

— Як і про відсутність Гліба, було майже нічого не зрозуміло, а потім якось Лео обмовився, що у тебе псих… — я швидко виправилася — психологічне виснаження. Також казав, що ваш батько занедужав… Одним словом, розбирайтеся самі, я у ваші справи не лізу, — намагалася завершити цю неприємну не тільки для мене, а й для Галі, тему.

Вона ледь усміхнулася і таки вирішила мені довіритись і розповісти усе:

— Патю, ти дуже щира і відверта, і мені це імпонує. Я не люблю слизьких людей, які в усьому шукають вигоду, але самі нічого не здатні дати взамін. У мене майже не було подруг… — вона трохи запнулася, але я її не перебивала.

Бачила, що Галя відкрилася для мене по-новому. — Змалечку я була з хлопцями і в усьому їх наслідувала, адже вони були для мене зразком. У Лео я була закохана з юних років, тому і ув’язувалася за своїм молодшим братом, щоб бути ближчою до свого об’єкта обожнювання. Ми з Лео однолітки, він навіть на пів року молодший, хоч це несуттєво. І Галілео замислила створити саме для нас, хотіла для нього «зірку з неба дістати». Проте ресурсів не вистачало. От я і знайшла мага Едгара. Ці речі загальновідомі для усіх. Але тут є і інша сторона, про яку мало хто знає. Ці послуги надто дороговартісні. Спершу я виділяла зі своїх прибутків у ІТ-фірмі, але вже через кілька «уроків» було складно нашкребти на наступний раз. А у мене була мета. Тому я знайшла спонсора, Даміана. Це столичний бізнесмен, який погодився дати гроші в обмін на «деякі дозволи» на Галілео. Якби ж я знала, що він творитиме? — Галя виглядала спустошеною. Її сповідь була абсолютно щирою.

— Тобто після того випадку з Іриною він мав зникнути? — вирішила закрити питання, адже Галя могла б зістрибнути на іншу тему чи проблему, яких було, як у вулику.

— Так, ми домовилися саме про це. Він мав виїхати звідси в обмін на моє мовчання про його дії, — вона встала і підійшла до вікна.

— Ти забрала у нього артефакт, завдяки якому він може сюди переміщуватися? Пригадую, що лише вас троє можуть безперешкодно переходити на Землю, адже ви начебто щось на кшталт «прошиті до цього егрегора, як програми». Я правильно розумію?

Вона кивнула, а потім щось почала згадувати:

— Хіба що він без мого відома взяв інший у Едгара… — повисла пауза, вона зважувала, чи міг він так вчинити, — але як перевірити?

— Є спосіб… Але він ризикований…

— Патю, кажи негайно. Чому у твоїй голові постійно з’являються відповіді на всі питання? — Галя скоріше похвалила, ніж спитала, хоча мені було приємно.

В загальних рисах я припустила, що якщо трійка під’єднана енергетично до егрегора, і якщо Галя компетентна в цих питаннях, адже вона вивчала магічні основи нейронного програмування об’єктів завдяки енергії і таке інше в цьому роді, то вони повинні просто його перепрограмувати. Для цього потрібно зробити ті самі дії, але підсилити егрегор і прописати йому новий алгоритм. "Трохи складно, але ми ж не і картоплю копаємо", - подумала я.

— Ну звісно! Ти геній! — вона таки мене обійняла… "Хоч би не задушила в пориві ніжності", - промайнуло в голові.

Добре, що цілуватися не полізла, і на тому спасибі.

—А Даміана провчимо, - з єхидною посмішкою розтирала долоні у передчутті свята; задум уже формувався у голові, і я мала намір помститися не тільки за свої розтоптані  від переслідувань 3Д-крокси, а й за свій страх і сльози.

—А з тобою можна й подружитися, - весело відповіла Галі, відсуваючись від неї.

Потрібно було терміново готувати справжній план. Такий, щоб Дамік запам'ятав на все життя. Нехай мучиться, гад, і ще й компенсує нам усі моральні та матеріальні збитки! Можна навіть виставити йому рахунок за "незаплановану відпустку" та "нервове виснаження".

Цікаво, чи погодиться Галя на такий зухвалий задум? Зрештою, ризик – благородна справа, особливо якщо на кону справедливість і помста. До речі, тепер вона мені стала якщо не подругою, то, як мінімум, цінним союзником. Якщо раніше я її вважала трохи небезпечною, трохи неадекватною і трохи схожою на божевільного вченого, то сьогоднішня розмова точно змусила мене переглянути своє ставлення щодо неї. Галя – складна і багатогранна особистість, і те, що вона робить, має під собою вагомі причини. А якщо Лео та Гліб у дечому її побоюються, то вони, очевидно, просто не володіють повною інформацією.

Заради коханого піти на все, подарувати йому "зірку з неба", і ніхто з них навіть не підозрює, скільки їй для цього знадобилося коштів, часу, жертв і реальних ресурсів, у тому числі й енергетичних. Галя – справжня героїня свого роману, хоч і з темними плямами на білій сукні.

Тепер я розуміла, що на Галілео я потрапила не випадково. Можливо, це доля, а можливо, просто добре спланована операція. Але в одному я була впевнена точно: разом з Галею, Глібом та Лео ми зможемо не тільки покарати Даміка, а й змінити цей світ на краще. Або хоча б спробувати. І це вже було непогано. Головне, щоб у процесі цього "покращення" ми самі не перетворилися на тих монстрів, з якими боремося. Бо тоді все піде шкереберть, і ніякі кросівки з Одеси не допоможуть.