Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання - Любава Олійник

І я не помилилася в ній. Галя знала. УСЕ! Навіть те, що я люблю шоколадне морозиво і погано ховаю свої шкарпетки.

Спершу неохоче ділилася зі мною наявною інформацією, випитувала про мої мотиви потрапляння сюди. Наче я – шпигунка з майбутнього, яка прибула, щоб вкрасти її секретний рецепт печінкового салату.

— Мушу віддати тобі належне, Патю, спершу я справді повірила, що ти потрапила випадково, адже ти була босою. Це був настільки епічний фейл, що не повірити було складно.

— Ахаха, — розсміялася я, — це й справді вийшло випадково. Мої кросівки вирішили здійснити паломництво до Одеси, залишивши мене на пероні без взуття і з купою пригод на п’яту точку. А як ти виявила, що я потрапила сюди спеціально?

— Я надто добре знаю свого брата, — Галя закотила очі. — Гліб за тиждень змінився до невпізнання. З тихого, покірного та замисленого хлопця-ботана враз перетворився на дорослого чоловіка, який хоч і приховував свою головну місію, проте його дії, продуманість і надмірний акцент на гаджетах змусили мене по-справжньому хвилюватися. Я переймалася, що він втрапив у якусь халепу і шукає з неї вихід. Або, що ще гірше, закохався!

— Ех, ти чітко підмітила, Галю. Десь так і було, особливо в день нашого несподіваного знайомства, — я ностальгійно пригадала, як у цілковитій темноті на мене нізвідки навалилося щось важке і як надалі ми сперечалися. Здається, це було так давно… І так романтично! — додумала я подумки.

— О, в цьому я не сумніваюся, — засміялася Галя. — З твоїм талантом знаходити проблеми, нам точно не буде нудно. Ти – ходячий генератор хаосу!

— Ей, я не винна, що пригоди самі мене знаходять! — виправдовувалась я, сміючись у відповідь і розводячи в безпорадності руки. — Це все магніт, чесно!

Атмосфера розмови була щирою і безтурботною. Тому я спитала за своїх однокласниць і розкрила таємницю свого візиту.

Галя вмить стала серйозною, наче з неї хтось вимкнув кнопку "веселощі":

— Патю, це та темна частина Галілео, на яку я довгий час не могла вплинути. Дотепер. На жаль, у нас тут не тільки квіточки та метелики.

— Що ти маєш на увазі? — наївно запитала я, хоча вже здогадувалася, що зараз почую щось жахливе.

— Усе змінилося після того, як Ірина ледь не загинула… Це стало моєю особистою війною.

Я видихнула:

— То вона все-таки жива?

— Так, але якщо б я не пішла на нові поступки Даміану, її було б не врятувати… Власне, частково тому я і поверталася на Землю. Треба було залагодити деякі… справи.

— Стривай, Даміан – це один з тих бариг, які влаштовували бійцівські ігри серед дівчат? — я вже не просто розпитувала, а вимагала пояснень, наче слідчий на допиті.

Галя, схоже, не здивувалася моїй обізнаності:

— Так, але спаринги влаштовувалися не тільки між дівчатами. Тоді проти Ірини вийшов… сам Даміан. Сили були нерівними, а переможець міг на свій розсуд розпоряджатися трофеєм. Публіка була розпалена до максимуму, вимагаючи видовищного фіналу. Він залякав її на рингу, пообіцявши згвалтувати перед усіма… Дівчина була деморалізована, налякана та прийняла рішення… померти.

Те, про що розповідала Галя, було абсолютним жахіттям. На мить уявила себе в ролі заляканої жертви. Ні Ірка, ніхто інший не заслуговує такого… Що за відморозок той Даміан? Останню фразу я не подумала… А таки промовила вголос. Ну не вмію я тримати язик за зубами, особливо коли мене переповнюють емоції!

— Даміан, Дамік…, — Галя зважувала, чи відкривати правду, а я пригадала…

— Чекай, ти сказала Дамік? Це той маніяк, що переслідував мене вчора? — у моїх жилах кров похолола і миттю перетворилася на крижану воду. Здавалося, що в моєму тілі оселився маленький айсберг.

Той навіжений виглядав просто відбитим, без будь-яких принципів та тормозів. Чуття мене рідко підводить, тому я з такою жагою від нього тікала…

— Не може бути! Він поїхав у той вечір, коли ми відправили Ірину… Невже він знову тут? Це просто неможливо!

Вона говорила невпевнено, наче сумнівалася у своїх словах.

— Мабуть, для тебе буде неважко перевірити. Камери, що демонструють центральну частину міста, є? Хочу переконатися, що мені не привиділося.

Вона кивнула, і ми с тали разом дивитися по камерах спостереження. Я пригадала місце, де мене перестріла компанія, і через кілька хвилин ми знайшли цей епізод:

— Це він, — вдивляючись, наче не вірячи своїм очам, сумно підсумувала Галя, — кретин! Цей світ збожеволів!

В її погляді з’явилася злість, Галя почала міряти кроками офіс, зжала кулаки і поринула в роздуми. З одного боку, за нею було цікаво спостерігати, а з іншої – ставало моторошно. Здавалося, що зараз вона перетвориться на розлюченого монстра. А я буду спостерігати за цим дійством з попкорном в руках! (Жартую, звичайно.)

Всього лише за дві хвилини Галі вдалося повністю себе опанувати. Ось що значить досвідчений керівник! Вона сіла за ноутбук і швидко почала писати повідомлення, очевидно своїй службі безпеки. Її сконцентровані дії лише викликали захоплення. Але ж я не збиралася плескати в долоні і хвалити за кожен маленький крок, якщо на цій планеті хаосу було більше, ніж злагодженості. Треба було щось робити! І я знала, що саме.

— Галю, — я підійшла до неї і поклала руку на плече, — досить писати есемески. Ми повинні діяти!

— І що ти пропонуєш? — запитала вона, піднявши на мене погляд.

— Зіграти в гру, — відповіла я з хитрою усмішкою. — Дамік любить ігри, чи не так? Тож зробімо йому пропозицію, від якої він не зможе відмовитися.

Візуал: браслет на Галілео у вигляді рідкокристалічної плазми