Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання - Любава Олійник

— А ти сподобалася Галі, — промовив над вухом Гліб, повертаючи мене до реальності.

В його руках було дві канапки з червоною рибою та моцарелою, які він простягнув мені. Їсти хотілося страшенно, тож я миттю вхопила апетитний бутерброд.

— Тобі не здалося, що вона якась інша? — не виринаючи з роздумів, запитала.

Гліб задумався, дивлячись у далечінь.

— Вона завжди була цікавою, подекуди навіть епатажною. Цим і зачепила Лео. Її ідеї постійно фонтанували, вона не зупинялася на досягнутому і завжди вірила в те, що зможе довести справу до кінця. От і сьогодні, незважаючи на кепські новини, Галя продовжує вселяти оптимізм.

— А чому сьогодні був присутній Марк? Він також ваш компаньйон?

— Він зайняв місце після того, як поїхала Дарина, тож можна сказати, що він з нами від початку. Але у нього є гарна риса, яка до вподоби нашій компанії: він за своїм характером інтроверт, друзів не має і це його усвідомлений вибір. Він любить триматися осторонь і є гарним виконавцем будь-якої справи.

—А чому сьогодні був присутній Марк? Він також ваш компаньйон?

"Ну звісно, він ніколи не видасть чужі секрети, таємниці. Не те, що я…" — подумала я, відчуваючи себе балакучою сорокою. — До речі, а я чому тут, серед керівників проєкту Галілео?

— Глібе, тоді чому покликали мене? Адже я з вами лише тиждень-півтора, ще достеменно нічого не тямлю, та й з Галею та Лео у мене не найкращі стосунки…

Гліб усміхнувся, взяв моє обличчя в долоні і зазирнув в очі.

— Твої ідеї можуть допомогти, але не тільки це… Ти для мене важлива, тому тепер будеш поряд, — його теплий погляд не просто топив моє серце, а розливався приємним океаном.

Ну, здавалося б, проста розмова, банальні слова, а мене пройняло до самого серденька. Було щось у його погляді глибоке, ніжне і серйозне, неначе зізнання…

Від незручної паузи, що нависла над нами, ставало жарко.

— Он як? — лише змогла промовити, а в голові крутилося безліч думок.

— Що тобі принести пити? — після короткої паузи додав: — Вина немає.

Гліб одразу пожалкував про свої слова, отримавши по ребрах моїм гострим кістлявим кулачком. Довелося зобразити трішки ображену і самій піти за соком. Хлопець і тут був поруч з наступною порцією легкої закуски у вигляді тарталетки з печінковим салатом. Від незвичного смаку я замружила очі, а потім спитала:

— Ммм, смакота. Звідки ці закуски? — пригадувала, що в автоматах кафе таких делікатесів не бачила.

— Галя з дому привезла. До речі, це її фірмовий рецепт, — те, що я була здивована, нічого не сказати.

— А у неї дійсно багато чеснот. Я б не відмовилася від додаткової порції, — підморгнула Глібу.

Поки він відволікся, я сканувала Галю та Лео. Схоже, вони дійсно дуже добре знали одне одного, і їхнім стосункам не може стати нічого на заваді. Ось уже звична розмова між ними, схоже ділова, адже Лео надто серйозний і активно жестикулює, а дівчина злегка киває. Їхня поведінка радше нагадувала двох старих друзів, а не закохану пару.

А може, саме так виглядає закохана пара після довгих восьми років стосунків, адже вони разом ще зі школи…

— Знову сумуєш? Тобі треба добре поснідати. Я заварив твій улюблений чай, — цей кошак мене точно доб’є своєю турботою. Але ж як мило!

— Дякую, це дійсно мій улюблений чай на Галілео, — взяла прозору чашку з подвійним дном. У ній якась китайська чи японська квіточка розпускала свій бутон. — До речі, коли ми вперше смакували цей чай у кафе, у мене з’явилася одна ідея, яку я озвучу після ланчу.

Гліб на мене з гордістю глянув, так, наче вірить у мене. Він злегка нахилився над вухом і тихо, проте гаряче промовив: — «Я й не сумнівався в тобі, Патю», і злегка поцілував у скроню тим таємним поцілунком, який відчували тільки ми.

Ланч добігав кінця, Галя до мене так і не підходила, проте усі збиралися в конференц-залі, заносили крісла та інші асистенти, яких не було зранку.

Панувала ділова атмосфера. Усі зайняли свої місця та ознайомлювалися з планом Галі та Лео. Обов’язки розподілили серед персоналу, надавши їм чіткі інструкції та алгоритми. Марку додали ще один «портфель», відтепер він мав здійснювати пошук кадрів та займатися організаційними питаннями. За нами чотирма закріпили статус «творчої групи» як генераторів ідей. Чіткого контролю за роботою асистентів не було, тому за потреби кожен міг встати та вийти, або ж зв’язуватися по своїх девайсах чи одразу приступати до співбесіди.

Цей на перший погляд хаос мені навіть подобався, з’являлася можливість виявити себе не тільки в обговоренні проблем, але й в оперативному їх рішенні. Головне, щоб не перетворили з генератора ідей на робота-виконавця. А з моїм "талантом" встрявати в пригоди, це цілком можливо.

— Патю, Лео та Гліб згадували твої ідеї, які допомогли зекономити ресурси егрегора. Підозрюю, що у твоїй скриньці ще є кілька геніальних замислів? — звернулася до мене Галя, її очі блищали цікавістю.

— У мене справді є деякі припущення, але їх потрібно перевірити, — відповіла я, відчуваючи легке хвилювання.

— Викладай суть, а ми з Глібом одразу збагнемо, чи є у них подальший сенс, — Лео напружився і підсунувся до Галі ближче. Таким чином наше півколо ніби стало тіснішим, заряджаючи простір енергією командної роботи.

— Насправді, ідея настільки проста і банальна, як… світ, — я поспішила себе виправити, — точніше, наша Земля. Потрібно розпочати вирощувати на Галілео рослини. Я не маю на увазі красиві дизайнерські дерева, що мають лише декоративне значення. Потрібні зернові, редис, цибуля…

Не встигла договорити, як мене перебила Галя:

— Але ж вони навпаки забирають ресурси! Їм потрібне світло, вода…

Вирішила підхопити естафету і перебити Глібову сестру:

— Спочатку, дійсно, так. Проте, в міру проростання, буде спостерігатися зворотний ефект. Адже рослина — це живий організм, він росте і врешті-решт дає свої плоди чи урожай.