Легковажна наречена - Аліна Амор

Ліна

Поцілунок з Райаном та всі ці іскристі, п'янкі емоції, порушили мій спокій, пройняли до кісткового мозку. У моєму особистому всесвіті стався вибух наднової зорі, світ знову зробив кульбіт через голову, і я зрозуміла, що він ніколи не буде таким як раніше.

З таким настроєм можна докотитись і до небажання звалювати звідси. А це вже небезпечно. Я не збираюсь все життя жити в брехні і видавати себе за ту, ким не являюсь. Мені це й так важко дається. Отже спочатку – моя ціль - повернутись до дому, а розмазувати сльози по щоках буду потім. Те, що цим все закінчиться, я не сумніваюся. Серце у мене дурне, йому не накажеш.

Але це все мине. 

Хоч і не хочеться щоб минало…

Я не можу жити як легковажний метелик, бадьоренько перелітаючи з квіточки на листочок. Просто не можу собі цього дозволити. Тому з самого ранечку, зібравши свою далеко не залізну волю в кулачок, і з усією суворістю, на яку була здатна, нагадала собі, що мені тут не місце. Після сніданку побігла до бібліотеки, де шукала літературу про портали між світами. Базові магічні навички завдяки Крістіану та власним зусиллям я уже освоїла. І навіть не базові якщо говорити про ілюзії. А якщо є відповідь на питання, як потрапити в мій світ, то швидше за все я знайду його в портальній магії. Як ще кудись потрапити якщо не через портал, вірно? Я відібрала три книги і почала їх вивчати.

А по обіді ми з графинею де Ларуа вирушили до королівського палацу в Амідею на післяполуденний чай до фаворитки короля.

Зручно вмостившись у кареті, я почала збирати відомості:

- Амаліє, розкажете про Луїзу?

Я майже нічого про неї не знала, тому умисно задала таке загальне питання, щоб і не видати свою повну необізнаність і в той же час змусити тітку розповісти те, що вона вважає важливим щоб я знала.

- Звичайно. Як я вже казала, герцогиня де Бонморансі – офіційна фаворитка короля.

Я ледь не пирхнула. Цікаво, а трудова книжка у неї є? Чи може навіть печатка з підписом «Узгоджено. Луїза де Бонморансі, офіційна особа на службі у корони». А заробітну плату вона отримує в конверті, в касі чи може замками та плодючими угіддями? О, а найцікавіше – у неї є посадова інструкція, де детально розписані її обов’язки?

Мене так розібрало на веселощі, що прийшлось відвернутись до вікна щоб не розсміятись в голос. Ох, уже ця моя смішливість не в тему!

Заспокоївшись та переставши шкіритись у вікно як мале дитя, я повернулась до графині, бо сміх сміхом, а мені все ж треба підготуватись до візиту!

- То вона не просто коханка, а щось на зразок другої після королеви? – просто запитала я.

- Дорогенька, запам'ятай, це у звичайних чоловіків бувають коханки, а у королів – лише фаворитки. Цей статус визнають навіть королі з інших країн. До речі, Луїза веде з ними листування та бере участь у переговорах. А що стосується, як ти кажеш, другої після королеви, то формально так. Але насправді герцогиня вже давно на першому місці, і Маргарита змушена з цим миритися.

- Не хотіла б я опинитися на місці королеви! - вирвалось у мене.

Графиня безтурботно знизала плечима з виглядом "ну що поробиш?".

- Королі не одружуються на коханих, хіба ти не знала? - помітила Амалія. - Шлюб з Маргаритою договірний, і був укладений з метою підтримки дружби з Еланією. Але королева не скаржиться. Кожен отримує свої вигоди у цьому союзі.

А кому вона може поскаржитися? Уявляю собі королеву, яка жаліється подругам, що і чоловік зраджує, і діти не слухаються і взагалі життя не склалося. Ну таке.

Але мені треба своїми проблемами займатись, а не особистим життям королеви.

- Ясно. А як Луїза набула такої влади?

Ось що справді цікаво.

- Вона вродлива та розумна, у неї приємні манери та весела вдача. Крім того, Бернард її шалено любить. Багато хто при дворі невдоволені величезним впливом Луїзи, і неодноразово намагалися підсунути королю своїх протеже. Але в них нічого не вийшло, її влада з роками лише зміцнюється. Герцогиня навіть стала своєрідним взірцем при дворі, у нас модно копіювати одяг, зачіски і навіть слова Луїзи. Але копія, як відомо, – не оригінал, - іронічно помітила графиня.

- Ви так цікаво розповідаєте, Амаліє, що мені вже не терпиться з нею поспілкуватися, - я і справді була не на жарт заінтригована.

Неординарні особистості – моя слабкість. Вони як головоломки, викликають інтерес та бажання їх зрозуміти. Цікаво, як вони мислять, чим дихають, чого прагнуть.

- Розумію тебе, - погодилась тітка, - Луїза – найнезвичайніша жінка в Мірадейї. Я впевнена в цьому.

У палаці церемонний літній слуга зустрів нас біля вхідних дверей та повів довгими гулкими коридорами та анфіладами кімнат, що здавались неймовірно тихими і безлюдними після вчорашнього галасливого балу. Будівля була величезною, і лише хвилин за десять ми досягли покоїв Луїзи. Після привітань та кніксенів Амалія нас залишила щоб відвідати свою подругу Валері, фрейліну королеви.

Герцогиня запросила мене до кавового столика, на якому на нас уже чекали чашки з білосніжної порцеляни, розмальовані волошками. У такому ж витонченому чайничку підіймався ароматний пар над фруктовим чаєм, а на тарілочці лежали рожеві тістечка із заварним кремом.