Легковажна наречена - Аліна Амор

Ні, це не еланський танець - зрозумів герцог. Він скоріше стихійний, без плавил, чітких форм та ліній. На нього можна дивитися вічно, як на вогонь. Руки, волосся та легка тканина сукні рухалися немов язики полум'я: яскраві, динамічні, в плавних та несподіваних поєднаннях. Піднімалися вгору, щоб за мить опуститися вниз і знову злітали вверх чи пливли як хвилі.

- Я бачу ви з Евелін гарно порозумілися на балу? - раптом з крісла пролунав голос графа.

Герцог уже й забув, що не сам тут.

- Так, - механічно відповів Райан, не відриваючись від вікна, - Я… зачарований нею.

Це відверте зізнання було не очікувано чути від такого стриманого та закритого чоловіка як герцог Данайський. На обличчі Філіпа майнуло здивування, але скоро його змінила радісна посмішка, яку звичайно Райан не міг бачити, але відчув її в теплому голосі графа, коли той пожартував:

- Не дарма ж вона сильна магиня, чи не так?

Чарівниця, подумки виправив його Райан, але промовчав.

- Схоже що так, - герцог ледь посміхнувся кутиками губ.

З виру, у який його втягнув танець, Райан виплив лише коли дівчина зупинилась. Вона завмерла стоячи спиною до нього, недалеко від краю скелі. Схоже Евелін замилувалась лазурним  та лагідним у цю літню пору, морем. Він повільно провів рукою по волоссю, повертаючи себе до реальності, і бадьорою, розміреною ходою попрямував до неї, забувши попрощатись з графом де Ларуа.

Наречена подобалась йому все більше й більше...

Райан підійшов до скелі, але Евелін там уже не було. І куди вона поділася? Він озирнувся довкола і побачив яскраво-жовту пляму біля кущів жасмину неподалік.

Наречена лежала на пледі і заплющивши очі жувала травинку. Поруч валялася розкрита книжка, а біля ніг - недбало скинуті білі туфлі. Герцог безшумно підійшов ближче по м'якому зеленому килиму. Засунувши руки в кишені штанів він кілька хвилин спостерігав за нею, злегка схиливши голову набік, і все ж запитав:

- Відпочиваєте, Евелін?

Дівчина здригнулася від несподіванки, різко розплющила очі і кинула на нього здивований погляд, після чого закрила їх, мабуть вирішивши, що наречений недостойний уваги такої значущої особи як вона. А може їй просто сонце сліпило очі.

- Так, знаєте, читання книг іноді так стомлює... - ліниво відповіла вона, не вважаючи за потрібне встати як личить вихованій дівчині.

Втім, аристократці в принципі не личить валятися на землі і жувати траву, - подумав посміхаючись Райан.

- Я хочу з вами поговорити... - почав він.

- Так кажіть, я уважно слухаю! - наречена навіть очей не розплющила.

- Давайте пройдемо у замок... - запропонував герцог.

Тут Евелін все ж зійшла до нього, царствено повернула голову і нарешті глянула на нареченого:

- Це ж вам потрібно, чи не так, Райане? Зверніть увагу - не мені. А я нікуди йти не хочу! – зухвало промовила дівчина.

- Знаєте, вкрай некомфортно спілкуватися, дивлячись на співрозмовника згори вниз, - зауважив він.

- Так у чому проблема? Лягайте! – знайшла просте рішення наречена, виразно махнувши рукою, показуючи, що місця тут вистачить їм обом.

Герцог, не довго думаючи, ліг поруч з нею на бік, і оперши голову на долоню лівої руки, зігнутої в лікті, подивився хуліганці в очі. Евелін не чекала такої каверзи і злегка розгубилася. Але все ж таки напустила на себе серйозний вигляд:

- Чудово... - протягнула дівчина, хоча вираз її обличчя кричав про протилежне, і обернулась до Райна, спершись на лікоть, - То про що ви хочете поговорити? – діловито спитала вона і насупилась.

- Що ви тут робите? - це питання цікавило його останні кілька хвилин.

- Милуюся хмаринками, - зізналась Евелін і подивилася на небо, знову відкинувшись на спину, - мені здається, ось ця, посередні, - вона вказала пальчиком, - найкрасивіша. А ви як думаєте?

- Мені більше подобається та, що лівіше, - підтримав забаву герцог.

- Оця? – награно здивувалась дівчина, і, обернувшись до нього обличчям, з серйозним виглядом прошепотіла, - Райане, маю відверто сказати - у вас геть-чисто відсутнє почуття прекрасного!

Чоловік посміхнувся, але не відповів, лише ліг на спину, розслаблено закинувши руки за голову, глянув на небо і за кілька хвилин задумливо промовив:

- Я здається з дитинства не лежав ось так і не дивився на хмари...

Було дуже приємно лежати на м'якій соковитій траві поряд з вродливою дівчиною, вдихати аромат квітучого жасмину, змішаного з солоним запахом моря. Базікати про усілякі нісенітниці та посміхатися просто тому, що сонце світить і немає приводу для смутку. Накотилося відчуття радості і безтурботності, наче і справді повернувся в дитинство.

- І які враження? - очі Евелін світилися веселощами.

- Приголомшливі, - усміхнувся герцог, знову обернувшись до неї обличчям.

- А мені не віриться, що ви колись були дитиною. Може ви одразу стали великим та грізним? - грайливо запитала наречена і також оперла голову на долоню, віддзеркаливши його позу.