Легковажна наречена - Аліна Амор

Райан взяв мою руку у свою, переплів наші пальці і як слухняне теля на мотузці повів до палацу. Його долоня така велика, тепла, що я навіть очі заплющила від задоволення, гостро відчуваючи цей ніжний дотик. Хвиля тепла пройшлася по моїй руці вгору, і я ледь не замуркотіла, насолоджуючись цим відчуттям і запам'ятовуючи його.

Ще й запах герцога - морський, свіжий, як літній бриз, що кружить голову і вивітрює всі думки з голови.

Тиха радість огорнула мене немов теплою пуховою ковдрою, мрійлива усмішка підняла куточки губ. Світ засяяв новими барвами, і я відчула себе принцесою із чарівної казки.

І у такому затишному мовчанні ми неспішно попрямували до палацу.

Шум балу дещо розвіяв цю атмосферу, а біля вхідних дверей Райан випустив мою долоню зі своєї і підставив лікоть, і я розчаровано зітхнула, але вхопила його за передпліччя. Він помітив це і посміхнувся.

Але все рівно входячи в зал я усміхалася і сяяла як світлячок вночі, бо радість переповнювала зсередини. Гості вже роз'їжджалися, але деякі не змогли відмовити собі в задоволенні і затриматись на кілька хвилин, щоб подивитися на нас із герцогом та пошепотітись. Ми все ще залишалися головними ньюсмейкерами цього вечора. Буде про що людям поспілкуватись завтра у салонах!

Райан підвів мене до дружньої компанії, що складалася з тітки, дядька і Корделії та привітався з графом. Пізно звичайно, але сьогодні, здається, все пішло не так. Потім провів нас до карети і подякував за приємний вечір. А я знову відчула як червонію... Та що ж це таке!

Просто щастя що цей бал нарешті закінчився. Після пережитих емоцій і сказаних слів, не було сил тримати обличчя і видавати себе за аристократку. Хотілося тиші, спокою та часу, щоб обміркувати - а що це все зрештою було і як мені з цим жити далі?

Іноді один поцілунок може змінити геть усе...

Ми всі втомилися, тому їхали назад у благословенній тиші.

І поки на моїх вустах все ще палав одурманюючий поцілунок, прокочуючись солодким томлінням по тілу, я все ж намагалась укласти цей вечір у своїй голові.

Що стосується Райана, нічого особливого він не зробив – він жених і поцілував свою наречену, це у порядку речей.

Але я ніяк не могла зрозуміти, що саме приголомшило мене так сильно?

Поруч із ним я відчувала дивовижну гармонію та спокій. Наче знайшла те, що давно шукала.

Що ж це за магія між нами? Звідки вона береться і що означає?

І чому мені не хотілося його відпускати?

Райан

Герцог Данайський не горів бажанням відвідувати сьогодні бал. Райан в принципі терпіти не міг великі збіговиська. І як виявилося, не дарма. Коли він приїхав до палацу, то побачив, що зустріч двох його жінок: нареченої та коханки, загрожує обернутися грандіозним та брудним скандалом, від якого ще не скоро відмиєшся.

Але побачивши Евелін у бальному залі, він забув про ці неприємності бо не міг відвести від неї очей. Вона сяяла як сонце та притягувала немов магнітом. Цього дивного вечора нареченій вдалося зачарувати і захопити Райана.

Це була зовсім інша Евелін. Зовсім не та, яка зустрічала його нещодавно у замку графа. Ця дівчина виявилася веселою, милою та чарівною. Поцілунок показав, що вона ще й чуттєва, зваблива та ніжна. А її губи соковиті та солодкі наче свіжа малина.

І він досі відчував легкий аромат жасмину, що кружляв навколо нареченої.

З Евелін не хотілося розлучатись. Вона насичувала як ковток свіжої води у спекотний полудень.

Дівчина заворожувала, його маленька чарівниця. Наречена здавалась ідеальною, саме такою, яка йому потрібна.

Попрощавшись з Евелін, Райан одразу захотів побачити її знову. Потрібно вигадати привід і відвідати дівчину найближчими днями щоб знову її обіймати, знову цілувати ці солодкі податливі вуста та знову бачити затуманені пристрастю очі.

Вирішивши так, герцог сів у карету і наказав кучеру їхати до свого міського будинку. Уже під'їжджаючи до воріт, він згадав, що так і не поговорив із Далілою. А повертатись не хотілося. Як і псувати чудовий вечір з'ясуванням стосунків. Значить, поговорять завтра.

Вийшовши з карети, Райан із задоволенням вдихнув прохолодне нічне повітря, замилувався яскравими, як очі Евелін зорями, та попрямував до входу. Коли дворецький відчинив двері, герцог помітив, що той виглядає стривоженим та напруженим. А таким він буває лише в одному випадку…

- Що трапилось, Поль? – прямо спитав він, уже знаючи відповідь.

- Маркіза ді Амбер... Вона чекає на вас у вітальні, - сумно промовив старий слуга.

Чомусь його слуги дуже не любили Далілу, хоча, звичайно, ніколи ні словом не заїкнулися йому про це, але він бачив – по настрою, по натягнутим ввічливим посмішкам, по напруженню, з яким прислуга спілкувалась з його коханкою.

Райан зітхнув – прийдеться розібратись з усім сьогодні.

Як тільки герцог зайшов у вітальню, Даліла рвучко підхопилася з дивана, на якому сиділа до його приходу, і за кілька стрімких кроків підійшла до нього та зупинилась майже впритул.