Легковажна наречена - Аліна Амор

- Райане, як це розуміти? - істерично вигукнула вона, войовничо та зухвало скинувши підборіддя.

Він здивовано глянув на коханку: у такому стані йому ще не доводилось її бачити.

- Що? – герцог у всьому віддавав перевагу конкретиці.

- Твої заручини! – закричала маркіза, зриваючись на вереск.

Райан поморщився від цього звуку.

- Чому ти не сказав мені? – насідала Даліла.

- Ти не питала, - резоно зауважив Райан, знизивши плечима.

- Але як можна було про таке промовчати? - продовжувала волати до його совісті коханка.

- Я нічого не приховував. Тим більше, при дворі це не секрет, багато хто знає про наші заручини. Але, зізнатися, я й сам про них забув.

Райан знову ледь помітно скривився і з сумом подивився у вікно, ніби жалкуючи, що взагалі зайшов у вітальню. Як же він ненавидить жіночі істерики та розмови на підвищених тонах!

- Так розірви заручини! – з натиском прошипіла коханка, ніби втолковуючи щось елементарне нерозумному дитю і навіть тицьнула йому в груди вказівним пальцем.

- Розірвати? – здивувався герцог, нехотя відірвавшись від вікна та повернувши погляд на маркізу, - Навіщо?

У Райана були діаметрально різні запити до жінок на роль дружини та коханки, і в його розумінні Даліла відмінно підходячи на роль однієї, зовсім не відповідала іншій.

Маркіза ахнула у відповідь на таке питання.

- Я чекала, що ти зробиш пропозицію мені! - закричала вона, втомившись битися об стіну його непробиваємої байдужості.

Їй здавалося, що Райан її попросту не чує, тому й сама не помітила що весь час їхньої розмови вона тільки кричала та волала. Боги, ну що ще вона має зробити чи сказати щоб він прийняв нарешті таке очевидне та просте рішення?

Герцог здивовано підняв брови, схрестив руки на грудях, розправивши плечі та ще більше закрившись від Даліли.

- Звідки мені знати, які фантазії відвідують твою голову? Якщо ти сама про них не кажеш? – сухо запитав він, холодно і прямо дивлячись в її очі.

Повисла пауза, маркіза приголомшено мовчала. Ще декілька хвилин почекавши від неї відповіді і не дочекавшись, Райан відвернувся та сів у крісло біля каміну, зрозумівши, що ця розмова надовго, і поглядом запропонував коханці сісти на диван навпроти. Але вона продовжила стояти.

- Я був упевнений, що тебе все влаштовує… - стомлено пояснив коханець уже більш спокійним тоном, відкинувшись на спинку крісла.

- А я думала між нами набагато більше ніж просто… - вона зам’ялася, -  ліжко.

Герцог вкотре важко зітхнув.

- Даліло, я не вмію читати думки. І ти чудово знаєш, що я за прямоту у стосунках. Ти жодного разу не питала про мої плани щодо одруження. Я не розумію, до чого ці претензії?

Райан почав помітно дратуватися.

Маркіза зрозуміла, що нападками на герцога нічого не досягне, тільки розізлить його ще більше, і підійшла з іншого боку:

- Але ж я краща за цю монашку! Вона - нахабна безпринципна вискочка! – обличчя коханки спотворилося від злості, а ніздрі витонченого носа гнівно розширилися.

- Припини, Даліло! - підвищивши голос, попередив Райан, відразу випроставшись у кріслі, а його пальці схопились за підлокітники та побіліли, - Ти говориш про мою наречену!

Маркіза перейшла межу і дозволила собі відверту грубість, а для герцога така поведінка була неприйнятною і відверто злила.

- Вона принизила мене! – з виглядом ображеної гідності вигукнула Даліла.

- Чим? – різко кинув він, холодно зиркнувши очима.

- Поводилася зухвало! – скинула догори руки маркіза.

- Тільки цим? – сталі в чоловічому голосі додалося, ця розмова уже не на жарт його дратувала.

- Ще натякнула, що я маю сумнівну репутацію!

- А це не так? - гостро запитав він.

Досьє на коханку лежало в столі Райана з першого дня їхніх стосунків, і він більше, ніж будь-хто інший знав про її минуле. Але до цього дня воно його не хвилювало.

- Та як ти смієш! – Даліла розридалася.

Ці прості його слова прозвучали для неї жорстоко, наче ляпас.

А далі все пішло по колу: ті ж претензії, всі ті самі слова… Райан стоїчно, але марно закликав до розсудливості коханки, та емоції захлиснули її. Маркіза кричала, плакала і голосила. Драматично заламувала руки і видавала себе за жертву кохання. Але її страждена та неспокійна натура не знаходила відгуку в крижаному серці герцога.

За драматичним накалом пристрестей вона переплюнула навіть Адель Фуфо, його попередню коханку. А та, до речі, була примою Королівського театру Амідеї! І чому він раніше не помічав в Далілі цієї театральності? Його вернуло від неї ще з часів роману з Адель.

Райан зовсім не розумів, що робити з жіночими істериками. Мало було в цьому світі такого, чого насправді боявся дракон. Але жіночі сльози точно були у цьому списку, вони схожі на болісне катування та природну катастрофу водночас – несподівані, несуть із собою руйнування і втрату контролю над ситуацією. Тому він поводився сухо і стримано, як завжди в незрозумілій та критичній ситуації. А збоку це виглядало як грубість та байдужість.

Його сила була в розумі та логіці, і Райан звик тримати своє життя під контролем, уникаючи зайвих пристрастей сам того не усвідомлюючи. Але як з таким підходом, він умудривлся потрапити у цю бурю карколомних емоцій?

Герцог розумів, що не правий та сам винен, що все так заплуталось. Але водночас не міг проявити поблажливості до маркізи. Він знав – якщо залишить Далілі хоча б найменший шанс, що все можливо виправити – ця тендітна квіточка вчепиться в нього зубами та кігтями наче хижий звір. Він уже проходив це - коханка зрозуміє його невірно, схопитися за жалість як за шанс все повернути. А якщо він і засвоїв щось з усього свого досвіду з жінками, так це те, що стосунки, що вичерпали себе, треба рвати одним махом, як би боляче це не було. По шматочку та по крапельці не вийде. Інакше далі буде тільки гірше.