Легковажна наречена - Аліна Амор

О, так Луїза ще й солодке їсть та не гладшає! Я вкотре переконалася, що моя хрещена – відьма, і ледь не розсміялася в голос.

Луїза віддзеркалила мою веселу посмішку, подарувавши не менш чарівну і граційно присівши на диван, сказала:

- Евелін, ти мене вчора порадувала, так спритно поставити на місце маркізу ді Амбер! Давно я не отримувала скільки задоволення від балу. Останнім часом вони стали такими нудними, жодного скандалу! - вона дзвінко засміялася. - Вже думала прийти тобі на допомогу, але ти й сама чудово впоралася!

- Луїза, мені досі ніяково за вчорашню сцену, - щиро зізналася я.

Я дійсно не розуміла чим там пишатися. Зчепилися як дві дурні кішки і розшипілися… Хоча це маркіза шипіла, а я більше віднявкувалась.

- Та годі тобі, люба! Ти була на висоті. Нехай Даліла бентежиться. А королівський двір не скоро забуде їй це гучне фіаско. Люди люблять потішатися, особливо з тих, хто ще вчора мав приголомшливий успіх.

- Це якось… - я зам’ялася бо ніяк не могла підібрати влучне слово, - не милосердно.

- Милосердя? Про що ти? При дворі, коли ти на коні – всі готові цілувати землю біля твоїх ніг, але якщо удача відвернеться – зроблять вигляд, що не знайомі.

Ясно, той ще гадюшник.

Вона продовжувала:

- І, знаєш, після цього вечора, симпатії двору переметнулася на твій бік.

Я тільки здивовано підняла брови.

Вони б ще тоталізатор відкрили – кому дістанеться герцог Данайський?

Я уявила себе і маркізу ді Амбер на рингу в червоних спортивних трусах та боксерських рукавичках. Рахунок один-нуль і переможена суперниця в нокауті біля моїх ніг... Але щось мені підказувало, що Даліла не з тих, хто після однієї невдачі підніме білий прапор. Питання в тому, чи не захоче маркіза взяти реванш?

- Але я про інше хотіла поговорити, – змінила тему фаворитка. – Буду відвертою. Твоя мати була моєю близькою подругою. Зараз я навіть думаю, що єдиною подругою. За що й постраждала. Але я вмію бути вдячною і пропоную тобі свою протекцію при дворі. Ти можеш звертатися до мене з будь-якою проблемою чи проханням. І я допоможу. Повір, я не розкидаюсь такими пропозиціями.

Я вдячно кивнула їй:

- Дякую, Луїзо. Це щедрий подарунок, і я дуже ціную ваше добре ставлення та протекцію.

Але моя увага зачепилась за інші її слова. Я не зрозуміла, що вона мала на увазі, коли говорила, що мати Евелін постраждала через неї і схопилась за це:

- А ви можете розповісти, що тоді трапилось? Адже я була зовсім маленькою.

Обличчя фаворитки потемнішало ніби на нього набігла тінь, вона тяжко зітхнула, випросталась, щоб зібратись з силами та сміливістю, і розповіла:

- Прикра випадковість, яка коштувала життя твоїм батькам і дала шанс нам з Бернардом. Це сталося під час війни із Феріденом. Жан та Мішель супроводжували нас із королем, коли ми прямували з Амідеї в Реаль. Агент Ферідена підклав у скрині з моїми речами вибуховий артефакт. Але тут втрутився випадок: оскільки карети були схожі, а ми не хотіли привертати до себе увагу і мандрували інкогніто, слуги їх переплутали. Багаж твоїх батьків склали у нашу карету, а мій разом із артефактом потрапив до них. Вибух стався тільки-йно ми встигли від'їхати, і вони загинули на місці.

Он як? А я дядька підозрювала по принципу «кому вигідно?».

- Ви впевнені, що це був таємний агент Ферідена, а не своя людина, яка вас зрадила? - уточнила я з серйозним виглядом справжнісінького детектива. Навіть ніс засвербіло від бажання поправити неіснуюче пенсне.

- Звичайно. Ми з королем особисто контролювали розслідування, - запевнила Луїза тоном, у якому не було жодного сумніву.

Хм... Схоже, граф де Ларуа зовсім не лиходій, як я собі думала. І Райан, наскільки я зрозуміла,також не підозрює Філіпа, а герцог зараз розслідує замах на мене і в принципі розумна людина та досвідчений спеціаліст з питань безпеки.

Це багато змінювало.

Але я трохи відволіклася, замислившись над подіями багаторічної давнини. Тому повернула свою увагу до герцогині, посміхнулась і вирішила задовольнити свою вже порядком розігріту цікавість:

- Луїза, я маю одне питання до вас... Особисте якщо можна.

В очах моєї хресної промайнула заінтригованість, вона злегка примружила очі та повільно кивнула.

- Як ви знаєте, я збираюся заміж за герцога Данайського, - почала я з далека. - І оскільки не можу звернутися за порадою до мами, хочу запитати вас – як вам вдалося закохати в себе короля і стати для нього єдиною? Про вас уже складають легенди.

- Скоріше плітки, - іронічно хмикнула фаворитка короля, і помахала головою, закотивши очі, з виглядом “чого тільки люди не патякають?”, а потім знову гостро глянула на мене, - Знаєш, люба, а ти далеко підеш! Вмієш ставити правильні питання і дивишся у суть, - з повагою в голосі протягла Луїза, і хитро посміхнувшись додала, - Ще вирощу собі конкурентку!

Жарти жартами, але з фавориткою короля краще бути обережнішою, тому я гаряче запевнила її: