Легковажна наречена - Аліна Амор

Відчувши гостре бажання змінити слизьку тему про маркізу на щось більш приємне та цікаве, я запропонувала:

- Райане, оскільки ми заручені, думаю нам слід познайомитися ближче…

І тільки побачивши смішливу усмішку на обличчі герцога та веселий блиск в очах, я запнулася і зрозуміла, що моя пропозиція пролунала дещо двозначно.

Ну звичайно, що за безглузда ідея! Це ж договірні заручини, Райан і справжня Евелін і так все що треба один про одного знають, нікому не цікаві захоплення майбутньої дружини чи чоловіка, вони взагалі не мають жодного значення. Тут навіть немає такого поняття, як хобі. У вільний час аристократи зазвичай займаються тим, що таскаються один до одного в гості. Це в моєму світі хлопець та дівчина знайомляться, пізнають один одного краще, і лише після цього вирішують одружитися. А тут така пропозиція - дізнатися один про одного більше, звучить якось дивно.

Та ідея про наше зближення явно заінтригувала Райана і він, весело хмикнувши, з цікавістю подивився на мене:

- Ми прямо тут будемо зближуватись?

Від неочікуванності я мало не зашпорталась, ледь встигнувши міцніше схопитися за руку нареченого.

О, то ми й жартувати вміємо?

Захотів змусити мене почервоніти? Не на ту напав!

- А де ж іще? – грайливо посміхнулась я, стрільнувши очима в Райана.

Та одразу напустила на себе жартівливо суворий вигляд і манірно помахала на нього пальцем:

- Але вам варто пам’ятати, що я дівчина порядна і, до речі, уже заручена, так що тримайте себе в руках!

Так ніби це не він мій жених.

Герцог засміявся:

- То як ви собі уявляєте наше зближення?

- О, - я закотила очі, - знову ці двозначні натяки! Я просто хочу дізнатися більше про свого нареченого!

- Так?.. - протяжно запитав він. - І що ж ви хотіли б дізнатись про мене?

Ледь не ляпнувши: «Яку музику ви слухаєте?» (а що ще можна чекати від меломана?) і уже відкривши рота, я швидко знайшлася:

- Чим займаєтесь у вільний час?

Хоча питання, як мені здається, було цілком наївним, Райан явно запідозрив і тут подвійне дно. Чи це ніч і наше усамітнення наштовхували його на крамольні думки? В очах нареченого знову затанцювали ті самі смішинки, а в усмішці з'явилася невловима звабливість.

І що герцог знову собі надумав?

З Далілою він мабуть вільний час проводив. В шашки вечорами грали.

Я все ж почервоніла. Добре, що зараз темно і сподіваюся він цього не помітить!

- Читаю книги.

Фух, ну гаразд. Книги це добре.

- І які ж книжки ви читаєте?

- Здебільшого з історії.

Не витримавши його насмішливого погляду (ми точно про книги розмовляємо?), я подивилася в далечінь і захоплено вигукнула:

- Ви тільки подивіться! Тут же лебеді!

Ми якраз підійшли до невеличкого мальовничого ставка, на безтурботній блискучій гладі якого плавали дві білі птахи. Картина була милою та романтичною, вона повернула мені радісний настрій, і я поспішила вперед, тягнучи за собою нареченого, щоб розглянути цю красу ближче.

- Вони просто диво, чи не так?

Я присіла навпочіпки біля води і простягла руку до пташок. Але лебеді розважливо відпливли від захопленої дівиці подалі та не дали до себе дотягтися. Я підняла погляд на Райана і побачила як поблажливо він дивиться на мене, так дивляться на маленьких дітей, і посміхався.

Ооо, і знову ці ямочки на щоках… Хіба ж так можна? Щоразу, коли він так усміхається, я втрачаю зв'язок із реальністю. У ці миті здається неймовірним, що герцог може бути таким непроникно морозним як у нашу першу зустріч.

Але я швидко прийшла до тями, змусила себе відірвати погляд від Райана та, намилувавшись пташками вдосталь, граціяно піднялася, згадала що я професійний рекрутер і повернула собі ініціативу в розмові:

- Райане, а як вийшло, що ви обрали для себе роботу в Службі безпеки?

Усі люблять поговорити про себе.

- Після війни з Феріденом я вирішив, що краще запобігати війнам, аніж гинути в них, - тон нареченого відразу став серйозним і сухим.

- Дуже благородний мотив.

- Радий, що ви так вважаєте, - він ледь помітно посміхнувся.

- А ви хіба приймали участь у війні? – здивувалися я.

- Так, - і відразу зауважив, - як для нареченої, Евелін, ви дуже мало про мене знаєте.

Упс…

- Тому намагаюсь це виправити, - я чарівно посміхнулась, кинувши на нього погляд з-під вій, щоб переключити уваги від мого проколу, - але війна закінчилася понад десять років тому! Скільки ж вам тоді було?

- Двадцять.

Я подивилася на Райана іншими очима. Двадцять років і уже захищав свою країну. А чим я займалася у своє двадцятиліття? Здається, відривалася на рок-концерті з друзями. Потім пили пиво за лаштунками. З тортиком.