Відтепер я – твій меч - Гжендович
- Тадаск, значить? Добре. Потерпимо до весни. Все одно ситуація раніше не зміниться, — вголос розмірковував Садар, читаючи повідомлення розвідки.
- А що навесні? — поцікавився Зелик, який, власне, і доставив повідомлення.
— Навесні ми поставимо їх на коліна, — досить потер руки король.
- Кого з них?
- І Мадру, і Рагард.
— І коли наш король допоможе посвятити всіх у свої плани?
- Не поспішай. До кінця зими дізнаєтесь. А поки йди до кочівників. Скажи, що чекаю на останній місяць зими.
— Здається, я починаю розуміти, — задоволено посміхнувся розвідник.
— Ти розумій, як бути вірним чоловіком. Ще раз дізнаюся — осудом не відбудешся, — посуворів король.
— Слухаюсь, Ваша Величність, — миттю знітився Зелик.
Розділ двадцять четвертий
— Коли Тарид прийшов у дикі землі і привів за собою людей із темряви, їх зустріли полчища чудовиськ. Тоді Азіт, брат-близнюк Бога, оголив свій меч, скинувши чудовиськ у прірву. Але не встиг він заслонити собою Найсвітлішого Тарида, отруєна стріла пронизала його груди. Довго сумував Азіт по братові, а потім зібрав похоронне багаття і зійшов на нього з братом на руках. "Ти правитимеш без мене", - сказав Бог-мечоносець і запалив багаття. Істотно молилися люди за воскресіння Богів, але до них повернувся лише Тарид, якому брат віддав усе полум'я серця свого. У розпачі врятований Бог заламав руки, закликаючи брата повернутися, але відповіддю йому була лише іскра у небі. З тих пір шукає Тарид втраченого брата, безмірна скорбота його, незліченні сльози, що стали озером Ілтир.
— Мамо, але няня розповіла мені інакше. Тарид вигнав Азіта за жорстокість, і скорбота його невимірна, бо брат так і не виправився.
- Усі так вважають. Але в Лігідеї, звідки я родом, є старовинний храм, який зберігає пам'ять про обох братів, і про те, як утворився Таридат.
Тадаск, рік 2570
Після передовими загонами, на початку весни, підтягнулася і основна армія Рагарда, перемістившись від північних гір на південний захід імперії, до кордонів Смирніса. Тадаск, що витримав зимову облогу авангарду, чекав підкріплення з Мадерека. Імператор Нагірієз віддав розпорядження направити до генерала на допомогу все ядро армії, залишивши в Мадрі кілька загонів. Особливого ризику у цьому не було. Столиця жителів півдня знаходилася в першу чергу під захистом пустелі і кочових племен, які у війні участі не брали, але нікого не пропускали до міста, залишаючи назавжди в розпечених пісках. Та й єдина армія, яка може становити небезпеку для Мадерека, застрягла під Тадаском, намагаючись викурити Яростного Кассима з фортеці. З перших спроб взяти твердиню облога захлинулась — стіни виявилися неприступними, а воїни за стінами — у всеозброєнні. Так що рагардців зустріли потоки палаючої смоли та непроглядні хмари стріл та копій. У генерала був час підготуватися. Обози доходили в безпеці дедалі частіше, ніби хтось скасував наказ нападати на них. Протистояння затяглося, але не могло тривати вічно - ворог міг залишити кілька загонів і рушити на Мадерек. У будь-якому випадку, Кассиму належало вийти зі стін твердині і прийняти бій, намагаючись перекинути рагардські війська в Таду, річку, що розділяла Рагард і Смірніс. Адже якщо цього не зробити, то війну можна вважати програною. У мадеран не вийде сидіти вічність у Тадаску. Поки місто в облозі, каравани не приходять. Але генерал з Киритом правильно розрахували, запросивши допомогу на початок весни. По холодах і сльоті навіть жителі півночі воювати не стануть, обмежуючись перекриттям підходів до фортеці. У планах жерця простежувалося бажання затиснути рагардців у кліщі, розпочавши атаку, коли підійде численний резерв. У будь-якому випадку мадерани, що з'явилися, опиняться за спиною ворогів. Тоді й пролунає справжній бій. Результат його неоднозначний. Звичайно ж, Кассим — стратег, та й Кирит хітер, тільки рагардці теж не прості, їхні полководці своє вино недаремно п'ють. Цілком може виявитися, що замість передбачуваного оточення ворога потраплять у повний поділ, а перебити їх частинами — справа тактики. Важливу роль грала чисельність обох армій, і якщо рагардці змогли зібрати майже десятитисячне військо, то мадеранам доведеться обійтися лише вісьмома тисячами. Як не крути, але чисельна перевага на боці Рагарда. Однак у мадеран теж є козир. Їм є кудись відступити: за спинами як Тадаск, так і відкрита місцевість. А ось противники упруться в річку. За масового відступу жодна переправа не допоможе. Всі ці мінуси та плюси знали обидві сторони. Тому розуміли: бій буде запеклим і вирішальним. Хто виграє під Тадаском, той переможе у війні.
Сідерім, рік 2570
— Так-так, хто виграє під Тадаском, той переможе у війні, — бурмотів собі під ніс Садар, викреслюючи на карті варіанти розвитку подій. Сині стрілки означали пересування мадеранських військ, зелені рагардців. Однак на карті були присутні в обох варіантах розвитку подій стрілки помаранчевого кольору і червоні, що йдуть за ними. Азит уважно розглядав карту, щось прикидав у думці, стримано хмикав. Йому, воїну-одинаку, здавалися неймовірною складністю подібні розрахунки, які Садар називав стратегією та тактикою. Однак правитель дохідливо пояснював воєводі, що і як, і той відповідно кивав, схвалюючи подібний план і вважаючи його чи не бездоганним. І з побоюванням поглядав на монарха, у якого настільки вивернуто мозок, що він може передбачити перебіг подій і, відповідно, знати прямо зараз, хто саме переможе і за якого розкладу.
Тадаск, рік 2570
— Сигналом до атаки стане вогненна стріла з вашого боку. Це означатиме, що ти дістався донесення до командира, і що вони готові виступити на світанку. Якщо сигналу не піде, то бій відкладається на добу, але ти цього вже не побачиш, — давав розпорядження лазутчику Кирит, передаючи пакунок. — Твоє завдання не лише доставити послання, а й зробити так, щоб воно не потрапило до супротивника.
— Буде зроблено, Ваша Святість, я найкращий під командуванням генерала. Цілком покладіться на мене, — без зайвої скромності відрапортував шпигун, приховуючи обличчя маскою і ховаючись у тінь.
— Якщо на те воля Тарида, вранці виступаємо,
