Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання - Любава Олійник

«Мурррр…» – хотілося загорнутися в кокон з теплої ковдри, потонути в мрійливих обіймах… Щоб ніжні руки пестили, як улюблену кицю…

Мурррр…

Відкрила очі… І миттю відкинула ковдру, наче скинула з себе гарячу картоплину! Руки, що мене обіймали, були вже не зовсім мрійливі, а цілком реальні, і обіймали вони… мої груди.

Чоловічі руки…

Гліб?!

"О, ні, тільки не це!" – в голові промайнула думка, гідна епічного саундтреку. Я вистрибнула з ліжка, мов ошпарена кип’ятком, і поглянула на мого "співмешканця". Гліб ліниво потягнувся, розпливаючись у сонній усмішці кота, який щойно поласував сметанкою.

—Патю, ти чого? – сонно промуркотів друг.

— Глібе! Що… що тут взагалі відбувалося?! — заскиглила я, розгублено потираючи голову, наче намагалася витерти спогади, що пробивалися крізь товщу льоду.

— А ти… ти зовсім нічого не пам’ятаєш? — загадково вигнув брову хлопець, додаючи ситуації нотки пікантної інтриги.

Я розкрила рот, намагаючись вдихнути якомога більше повітря і заповнити паузу незручності. Штурмувала свою пам'ять, судорожно намагаючись відновити шалені події вчорашнього вечора, шалену гонитву за мною та епічний порятунок Глібом моєї… емм… цінної особи.

А далі… далі він приніс вино. Якесь дивне вино, яке я чомусь ніколи раніше не пила. Напевно, з якогось іншого всесвіту.

— Вино… — видихнула я лише одне слово, а в голові вже танцювали спогади про його п’янкий, дивовижний смак.

Ми з Глібом сиділи на підлозі, припершись спиною до ліжка, як два підлітки, які тікають з дому і діляться один з одним найсокровеннішим. Багато говорили… Дуже багато говорили… і пили… До дна.

Звісно, можна було лише вдавати, що п’ю вино, або робити малі ковтки, мов аристократка, але воно було таким спокусливим! Розтікалося в роті, немов солодкий нектар, забираючи з собою весь стрес, всю напругу, всю тривогу. І хоча спершу я плакала, переповідаючи Глібу жахливі подробиці свого вечора, вже за кілька ковтків ми реготали, наче дикі коні, з усіх тих пригод, у які я, як магніт, вмію потрапляти.

— Але… але чому ти ліг у моє ліжко? Я ж… я ж не могла тобі дозволити тут залишитися? — з подивом, радше запитувала, ніж стверджувала.

— Та я хотів піти, чесно! Але ти наполягла, що так тобі буде спокійніше. Що будеш бачити, що я поруч. І… що я тебе грію…

Вираз обличчя Гліба був цілком спокійний, і це ще більше заплутувало мене. Невже і справді я, у стані алкогольного сп’яніння, сама полізла до нього цілуватися і благала залишитися? Так… це я також пригадала.

Від згадки, мої очі округлилися, і я знову відкрила рота, щоб щось запитати, але Гліб знову мене випередив:

—Нічого не було. Ми цілувалися, обіймалися, але в один момент ти просто… захропіла.

— Ахаха, — я нестримно зареготала, аж хрюкнувши від полегшення. Видихнула, ніби вагон з плечей скинула. За ці кілька хвилин мій мозок ледь не вибухнув від вулкану емоцій, напруги і безлічі незручних запитань без відповідей.

— Глібе, та ти ж просто святий! — я залізла до нього на ліжко і міцно обійняла, все ще не вірячи у свій фарт. — Але скажи чесно: ти б… ти б скористався п’яною дівчиною?

— Патя, я б ніколи не зробив нічого, чого б ти не хотіла, і про що б ти потім могла шкодувати. Ходи до мене, моя хрю…, — під моїм пильним поглядом він не договорив, явно злякавшись моєї реакції.

Я знову пригорнулася до нього, відчуваючи, як б’ється його серце. Він став мені дійсно близьким. І друг, і компаньйон, і… хлопець, як не крути, який мені дуже подобається. Але про щось більше я ще не готова навіть думати. Не зараз. Можливо, колись…

Ми знову поцілувалися… І кожен поцілунок відчувався по-новому. Вони були різні, як кольори веселки: несподіваний, прощальний, після довгої розлуки, поцілунок вдячності, поцілунок-захоплення… А цей поцілунок можна було охарактеризувати як "поцілунок, що відкриває ворота до тіла".

Я справді відчула, як на нього відгукується кожна клітинка мого тіла. Я хотіла не тільки цілуватися, як підлітки, я хотіла відкривати потаємні куточки своєї чуттєвості. Його руки торкнулися моїх грудей, і у відповідь на його дотики я лише глибоко і солодко зі стогоном видихнула йому в шию біля вуха. Тепер була його черга: він злегка стиснув мої груди, намацуючи сосок, від чого десь внизу, нижче пупка, почав закручуватися тугий клубок тягучого напруження. Насолода розливалася по тілу, немов гарячий шоколад, і наші ласки ставали все більш відвертими. В голові набатом, наче церковні дзвони, лунали тривожні дзвіночки, попереджаючи, що ще трохи, і я вже не зможу зупинитися. А чи хочу я зупинятися? Відверто кажучи – ні. І я не хотіла, щоб він зупинявся.

Лише обійнявши його сильніше і притулившись всім тілом, я відчула, як він напружився, ледь помітно здригнувшись. Це остаточно мене протверезило. Ні, ні, ні. Стоп. Треба зупинитися. Зараз.

Насилу відсторонилася, уникаючи прямого погляду. У одному топі та трусах помчала до ванної кімнати, намагаючись зникнути, розчинитися у потоці води, переосмислити все, що зараз відбувається.

"Ох, як же все складно!" – простогнала я, зачиняючи за собою двері. Якщо так піде далі, то я довго не протримаюся і сама залізу йому під одяг! Зрозуміла, що закохуюсь по вуха.

Намагаючись відволіктися від нав’язливих думок, я ввімкнула іонний душ, сподіваючись, що він трохи охолодить мій запал і зможе збадьорити. І, треба віддати йому належне, він впорався з цим завданням на відмінно.

Візуалізація.