Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання - Любава Олійник

І ось, крізь запітніле скло, я побачила його – Гліба, що мов по навігатору, наближався до мене. Вибігши назустріч своєму рятівнику, я повисла в нього на шиї, мов мокра білизна на вітру.

— Глібе, мені так страшно! – захлипала я, видаючи звуки, схожі на писк хом'ячка. Від напруги і пережитого емоційного потрясіння я просто розклеїлася і розплакалася.

Гліб прибув у супроводі ще одного хлопця з офісу – не Віталія, а якогось іншого, зовсім незнайомого мені обличчя. Я підозрювала, що Віталій зараз десь лікує нервовий тик, викликаний моїми пригодами.

Дорогою до "дому", якщо можна так назвати ці апартаменти, я переказувала Глібу, як натрапила на ту сумнівну компанію, і як прогулянки Галілео зовсім не такі безпечні, як здавалося в рекламних проспектах. Він слухав, мовчки, з виразом обличчя, яке я назвала б "терплячим жалем". Піднявшись на мій двадцять дев’ятий поверх, я зрозуміла, що не хочу залишатися тут сама, без Гліба. І він, на диво, не заперечував. Можливо, він просто боявся, що я знову влізу в якусь халепу, не встигнувши навіть дійти до ліфта.

Мене ще довго трусило, як осику на вітрі. Гліб вийшов і через кілька хвилин повернувся з пляшкою вина. "Що ж, чому б і ні?" – подумала я. Тим паче, що мені справді потрібно було зняти напругу, а заодно скинути ці стоптані крокси, надруковані Глібом на 3D-принтері. Після мого вечірнього марафону, вони перетворилися на ганчірки, гідні музею, адже мали вигляд старовинного антикваріату.