Світляки на полі бою - В В Срібна

Айнур з Наілем стояли й розмовляли. В один момент до них підійшов чоловік і вклонившись сказав:

*― Вітаю вас, я перекладач надісланий султаном.

*― Дякую, що виділили для нас час, прошу за нами. – сказав Айнур і направився до шатра з полоненим.

Вони дійшли до місця де його тримали. Сторожі було більше ніж минулого разу. Воли зайшли в середину. Поряд с полоненим стояли ще двоє чоловіків, вони міцно тримали вже зв'язаного чоловіка.

*― Розв'яжіть йому рота.- наказав Наіль.- Перекладач, перекладай слово в слово. " Починай говорити, якщо не почнеш буде гірше.”- сказав він перевівши погляд з перекладача на зв’язаного, брудного і побитого чоловіка.

Пройшло вже понад три години, а козак навіть під жорстокими катуваннями досі не видав нічого потрібного.

Айнур вийшов подихати повітрям. Кров і катування були не для нього. Його нудило й голова паморочилася від всіх тих ударів, порізів і багато чого ще. Він підняв очі до гори, білі хмаринки мирно пропливали по небу. Сонце тепло гріло, а вітер був прохолодним і не дозволяв перегрітися.

*― Ти весь блідий. Про що задумався?- запитав Наіль підходячи до хлопця.

*― Нічого такого, про своє... Я можу дістати інформацію, але не хочу позбавити його життя. Я вважаю, що це неправильно, але з іншого боку я маю це зробити. Що якщо через моє небажання наші люди або султан серйозно постраждають? Я б хотів, щоб жертв не було ні у них, ні у нас, але на жаль це не можливо.

*― Не муч себе. Ти не можеш врятувати всіх, а він скоро заговорить. Тобі не доведеться нікого вбивати, повір мені, я зроблю все для цього.- сказав він і поклав руку на плече Айнура.

*― Сподіваюся, що ти правий.- після паузи він додав:- Нам пора повертатися.

Не встиг він договорити як вибіг перекладач. Він був щасливим, але стурбований.

*― Сказав, сказав. Він почав говорити!

*― Що саме?- запитав Наіль прибираючи руку.

*― Козаки відправили його сюди через розвідника. Він сказав, що йому було доручено дізнатися інформацію про знатних людей, що тут знаходяться, але після того, як він це сказав, почав сміятися. Ми не зрозуміли чому

Айнур замислився у нього бути підозри на цей рахунок, але доказів не було.

*― Я не впевнений... Можливо, він був не один, а не розповідав нічого, щоб переманити всю увагу на себе, а його побратими встигли втекти.

*― Це означає, що інформація у них є, а це погано.- провівши пальцями по переніссі сказав він.

*― Згоден, розберися зі справами, які залишилися, а я піду розповім все султану. Спробуй знайти докази того, що він був не один. Його побратими ще можуть бути тут.- хлопець розвернувся і направився до палати Рустема.

*― Вітаю вас.- сказав Айнур зайшовши та вклонившись.

*― Досить формальностей. Я радий тебе бачити. – посміхнувшись, сказав Рустем. - Ми стільки не бачились. Мені здається, що пройшла вічність.

*― Але пройшло навіть менш як три тижні.

*― Справді!- Рустем засміявся.- Я такий щасливий знаючи, що ти на моєму боці. Якщо так подумати, то ти єдиний, хто знає мене справжнього.

*― Справжній ти не так і відрізняєшся від твого образу.

*― Невже, а мені здається навпаки. Бути султаном досить важко. Треба здаватися таким ідеальним і грізним, щоб люди не намагалися зрадити. Бути тим ким бути так неприємно.

*― Така ціна.

*― Я не хочу, щоб ти брав участь у бою. – різко змінив тему він.

*― Чому? Тоді ж у нас буде більше шансів, а значить і менша кількість жертв.

*― Не важливо... Ти мій найкращий друг і вірний радник. Ти єдина людина, якій я насправді довіряю. Я не витримаю, якщо з тобою, щось трапиться. Тому накажу Наілю  захищати тебе поки все не закінчиться.

*― Це твоє право, я не збираюся іти на перекір.- Айнур щиро посміхнувся.

*― Ну і прекрасно.- султан сів на стілець, поставив лікті на стіл і з'єднав пальці в замок.

Після розповіді Рустема він поник у свої думки. Роздумуючи над тим як краще діяти далі.

*― Думаю... Інформація у них є, але нам це не нашкодить. Якщо брати до уваги те, що вони довідувались про знатних людей, що тут є, то навряд чи вони надумали рахувати солдат...

*― Я вас підтримую в цьому, але ймовірність того, що вони знають кількість солдат і роздумують над тактикою враховуючи це досить велика.

*― Ти правий... Тоді не дамо їм часу підготуватися.  Передай мій наказ, підготуватися до бою. Увечері наступаємо.

*― Зрозумів, дозвольте іти.

*― Іди.

*― І ще дещо... Візьми Наіля і зайдіть до мене.

*― Як накажете.

― Гетьмане!- записаний чоловік підбіг.

― Заспокойся для початку, а потім розповідай.