Світляки на полі бою - В В Срібна

*― За ким ти слідкував.

*― На це я не дам відповідь. Хоч катуйте, мучте. Нічого не скажу.

*― Бачу, що не скажеш.

Він єхидно посміхнувся і подивився на гетьмана. Той кивнув головою і голова невідомого впала на сиру землю.

― Нічого потрібного, цікаво лише за ким він слідкував. Це б могло нам знадобитися.- сказав гетьман.- Пішли, поговоримо на одинці.

― Мені потрібна інформація про всіх знатних осіб, які знаходяться у таборі ворога.

― Думаєте, що це хто із них?

― Це найбільш ймовірно. Поки дістанемо інформацію, а за тим розберемося. Знайди інформацію як можна швидше.

― Зрозумів.

― Можеш іти, я теж скоро направляюсь до табору.

*― Підійми голову і кажи, що дізнався.

*― Прошу, помилуйте. Господарю Селиме. Нашого розвідника вбили й нам не вдалося чогось вивідати.

*― Он як… Дуже цікаво. І хто ж його вбив?

*― Наскільки мені відомо, козаки.

*― Зрозуміло. Цікаво, що ж вдасться дізнатися наступного разу… Почекай, а коли все трішки затихне, відправ ще декілька людей на розвідку.

*― Як накажете…

До шатра забіг схвильований чоловік.

*― Візире Наіль. У нас нова інформація.

*― Заходь і розповідай.

*― Козаки схопили невідому особу, кажуть, він слідкував за нашою стороною.

*― Його ще можна допитати?

*― На жаль ні, його голова валяється на сирій землі, недалеко від козацького табору.

*― Дізнайся все, що відомо козакам, дістань його тіло і приволочи сюди.

*― Зрозумів, дозвольте іти.

*― Іди.

Сповнений сил Айнур зайшов до шатра і сказав:

*― Ну і ну, вже ранок, а ти ще на ногах, я так і програти можу!

*― А як же інакше?- Наіль посміхнувся.- Мені потрібна твоя допомога.

*― Що? Знову з паперами не справляєшся?

*― Ти мене не дооцінюєш! Виникла деяка неочікувана ситуація, пішли, розповім на місці.

За декілька хвилин вони стояли поряд з тілом чоловіка.

*― Що це за людина?- запитав Айнур.

*― Розвідник, він слідкував за кимось із наших людей, але попався козакам і ті його вбили. Я відправив дізнатися, що їм відомо, але наші ще не повернулися.

*― Що ти від мене хочеш?

*― Зможеш подивитися його спогади, так інформації буде значно більше.

*― Навряд чи вийде, він мертвий. І голова його не на його плечах.

*― Значить ніяк.

Айнур підійшов і доторкнувся до голови чоловіка.

*― Ніяк. Але я маю думки на рахунок нього.- сказав він дивлячись на його руку.

*― Звідки?

*― Бачиш, на його зап’ястку є маленькі дві смужки, з далекої відстані вони схожі на звичайний бруд.- Айнур потер пальцем це місце, але вони залишилися незмінними. – Я бачив такі, коли був у хана за наказом султана.

*―  Залишається питання, чому він віддав такий наказ. Що ж, доведеться забути про це на деякий час і дочекатися приїзду султана. Будемо чекати вісток. Коли приїжджає султан?

*― Через три дні. Скажеш, якщо щось станеться.

*― Добре.

Айнур пішов. Він розумів, що часу на відпочинок скоро може і зовсім не залишитися.

Козаки бути на готові. Вони гарно розуміли, що бій все ближче і ближче. Відступати вони не збиралися тому, що далі було село.

― Що накаже?- запитав старший підходячи до гетьмана.

― Бути у повній готовності до бою, але чекати. Подивимось, що вони зроблять. – відповів гетьман і подивився в сторону табору турків.

*― Айнур, я закінчив. Все готово.- Наіль зайшов в середину.

Айнур був весь в роботі. Все ж вони вирішили наплювати на парі. До приїзду султана залишалося мало часу, а роботи було ще багато.

*― Якщо закінчив, іди сюди й допоможи.

*― Слухаюсь, великий Айнур. Я ваш надійний слуга закінчу роботу за вас.

*― Досить.- він схопив його за руку і підтягнув ближче поклавши йому в руку перо і підсунувши стопку паперу. - Це документи, які потрібно підписати. Поспіши.

*― Нічого собі. Так багато! А про що вини й навіщо?

*― Це то твої доповіді про все, що відбувалося за час поки ти тут знаходився.

*― Майже ж нічого не сталося! Звідки ж  стільки?