Світляки на полі бою - В В Срібна

― Що на рахунок тебе?

― Я не раз бачив, що відбувається з полоненими. Та і був я в набагато гірших ситуаціях. Ти мене почув? Що б вони не робили, будь спокійним і не чини опору!

― Зрозумів.

До камери зайшли декілька солдатів. Двоє тримали Яна, а інші двоє Максима. Затим зайшов султан і перекладач.

*― Не очікував тебе побачити, мій дорогий друже.

*― Ваші люди мене сюди притягли. Отже, це ваш наказ, чому ж ви не знали, що мене побачите?

*― Ти змінився. Став таким холодним. Хто твій друг?

*― Це не так важливо. Чому ви нас схопили?

У відповідь Рустем не знайшов, що відповісти й просто стояв мовчки.

*― Схоже, що ви не знаєте причини. Я знаю про відданий вами наказ не чіпати мене. Бачу, що ви все ж забули мої слова і втратили контроль над своїми людьми.

Рустем посміхнувся, підійшов ближче до хлопця.

*― Приберіть від нього руки. – наказав він зле подивившись на охоронців.

Сторожа покірно відійшла. Рустем нахилився до Яна і сказав:

*― Айнуре, чому ти так змінився? Чому не слухався мене?

*― Ви досі так думаєте?- хлопець опустив очі й посміхнувся, але за декілька секунд вже знову дивився в очі Рустема.- Ви й справді погано мене знали. Я ніколи не зраджував вас і ви, мабуть, уже здогадались, хто мене підставив. Пам’ятаєте, що я вам казав? Я обіцяв залишатися поряд поки ви цього бажаєте, але ви самі мене прогнали.

Султан підняв руку і вдавив хлопця по обличчю. Ян спокійно прийняв удар не змінивши виразу обличчя. Максим смикнувся, він майже звільнився і навіть на декілька кроків наблизився до Рустема, але за мить опинився на підлозі. Його вже міцніше тримали двоє солдатів. Ян зі злістю на нього зиркнув. Султан посміхнувся дивлячись на Яна, затим легко взяв за шию, щоб той не міг відсторонитися, нахилився і прошепотів.

*― Ти знаєш, що тепер буде. – він протягнув невеличку паузу і продовжив:- За твій обман, я зачиню тебе тут, а твого знайомого вб'ю.

*― Припиніть це! Чому через це повинні помирати невинні!? Вам не вистачило того, що ви вбили Наіля!

Султан відпустив хлопця. Махнув сторожі й вони миттю його схопили.

*― Повідомте вирок. Козаку через три дні відрубати голову, а Айнура закрити тут. Коли вирок пора буде привести до дії, приведіть його. Нехай побачить до чого приводить супротив мені.

Максима підняли та вивели до іншої камери.

*― Рустеме, прошу! Я зроблю те, що ви захочете, тільки припиніть проливати кров! Прошу тебе!  

Султан пішов навіть не озирнувшись. Ян залишився один в темній, сирій камері. На його обличчі застигла гримаса жаху. Він не розумів, що робити далі.

― Ні…Ні. Я обов’язково, обов’язково знайду вихід.