Світляки на полі бою - В В Срібна

Айнур зле на нього зиркнув.

*― Тільки не бий! Я зрозумів, зрозумів! Все зроблю!- хлопець посміхнувся і ставши біля столу, почав працювати.

Пройшло декілька годин, на дворі вже було темно і на столику стояла свічка, яку Айнур запалив за допомогою сил. Заклинання повністю імітувало горіння свічки, але тепла від нього не дуло і віск не плавився.

*― Нарешті, закінчили! Я думав, що витрачу більше часу.

*― Було не складно і ми ще не закінчили працювати.- насмішкувата посмішка знову з'явилася на його обличчі.

*― За що ти так зі мною! Що я вже наробив!

*― Нічого, але виконувати свою роботу ти повинен. Пішли, треба все ще раз перевірити. Султан може приїхати в будь-яку хвилину.

*― Зрозумів...

*― Ми скоро закінчимо. Після бою нас чекає відпочинок. Тому терпи.

*― Відпочинок...- він видихнув і закрив очі.

Він вже уявляв, як ходить по ринку і купує всілякі десерти, які ввечері буде куштувати з чаєм. Як тут роздався звук від удару. І його потилиця почала пекти.

*― За що!- ображено скрикнув він.

*― Пішли.

*― Іду я, іду.

*― Бити то нащо.

*― Візире Айнур, Візире Наіль. Ми знайшли розвідника. Це козак нашою мовою не розуміє. Хоча думаю він прикидається, щоб не видати інформацію. Що накажете?

Айнур задумався. Простоявши у тиші з хвилину він сказав:

*― Поки поставте охорону. Дочекаємося приїзду султана. Ця ситуація досить не однозначна. Розколоти ми поки його не можемо, але і залишити це так не можна. Він міг дізнатися, щось важливе. Серед нас перекладачів немає. Залишається лише чекати. А ти що думаєш, Наіль?

*― Я з тобою згоден, але треба сходити й глянути на нього. Може він і не козак, а хтось інший. Тоді це може бути небезпечно.

*― Провели нас до нього.- подивившись на чоловіка, сказав хлопець.

Вони підійшли до шатра, там стояло чотири солдати, зайшовши всередину, вони побачили чоловіка середнього зросту. З густими бровами, сірими очима і чорним волоссям. Його обличчя було в синцях. З носа і розбитої брови текла кров.

*― На козака і справді схожий.

Айнур підійшов ближче і почав його роздивлятися. Він побачив маленький шматочок металу, який він ховав в рукаві.

*― А ти розумний.

*― Айнуре, що ти побачив?- Наіль підійшов ближче.

*― Схоже, що він і справді козак. Перевірте його ще раз. В його рукаві є шматок металу. Він скоріш за все сподівався розрізати мотузки.

Полонений смикнувся в сторону Айнура. Почувся тріск мотузок. Наіль схопив хлопця за руку і відтягнув назад.

На щастя мотузки були досить товстими й не розірвалися. До полоненого підбігло двоє солдатів. Він намагався вибратися, але його тримали міцно. Він спробував дістати шматок металу і порізати бодай одного, але порізав лише свою руку. На землю впало пару краплин крові. Сторожа швидко зорієнтувалася і відібрала його останню надію на порятунок.

Наіль подивився на Айнура. Було видно, що він знав, що мотузки витримають, а він без причини хвилювався.

*― Пішли, треба закінчити роботу. - Айнур вийшов.

Наіль розлючено подивився на полоненого, а затим на солдата, який їх привів і сказав:

*― Перевіряйте полонених краще, якщо він ще раз зробить, щось подібне то лишу тебе голови.- це були геть не жарти. В його погляді була велика ярість, здавалося ніби він ладен вбити всіх, хто був у тому шатрі.

*― Перепрошую, це була моя провина. Я-я обов'язково все виправлю.- налякано вклонившись швидко сказав він.

Наіль вийшов. На його обличчі не залишилося не єдиної ознаки злості.

Айнур стояв в задумі. Друг підійшов і доторкнувся до його плеча. Хлопець здригнувся і подивився на нього.

*― Чого ж так лякати!

*― Вибач, я не хотів.- Наіль засміявся.- З тобою все гаразд?

*― А що зі мною могло статися?

*― Ти правий, я справді просто так хвилювався...Про що задумався?

*― Та так, нічого. Пішли закінчимо приготування.

Приготування вже були закінчені. Приїхав посильний. Султан був уже не далеко. Воїни вишукувались і чекали на його приїзд. Сонце сховалося за хмарами, створюючи приємну прохолоду. Наіль і Айнур стояли попереду, вони мали найвищі посади серед присутніх. За декілька хвилин приїхав султан. Всі опустили голови.

*― Вітаємо великого султана Рустема, сонце Османської імперії. – почулося від Айнура і Наіля.