Світляки на полі бою - В В Срібна

*― Домовились, приступиш, коли закінчиться моя зміна. А завтра ввечері подивимося на результати.- хлопці потисли один одному руки й засміялися.

*― До речі.- хлопець дістав невеличку шкатулку і протягнув Айнуру.- Невеличкий подарунок.

 Там була чудова стрічка. Вона була вироблена з приємного, червоного матеріалу її прикрашали візерунки, що були вишити золотою ниткою.

*― Якщо я буду помирати, зав'яжи  нею своє волосся.

*― Наіль... Ти з розуму зійшов!- ці слова дуже роздратували хлопця. Наілю навіть здалося, що той його там і вб'є. - Якщо так вмерти хочеш, так я тебе прямо тут, зараз і вб’ю!  Нащо ж чекати?!

*― Т-ти все не так зрозумів!- після декількох ударів, які явно залишили синці й невеликої гулі, Наіль вже стояв і просив вибачення, намагаючись себе виправдати, але виходило це погано.

На диво Айнур досить швидко відпустив цю ситуацію. Знаючи його характер, Наіль  думав, що хлопець ще й цілу ніч буде читати йому нотації й час від часу колотити, але той заспокоївся і завершивши зміну пішов спати.

« Пощастило, що він був сонний. Знав...Знав же, що буде така реакція і все одно сказав! Що ж мене за язик то потягнуло? Точно, парі, парі. Треба працювати. Завтра ще з ним поговорю. Хоча може це не найкраще ідея. Відчуваю, ніби навів я на себе найстрашнішу кару! Знову… Наіль, Наіль, що ж ти постійно шукаєш собі неприємності на голову.»- він сів за папери й взявши до рук перо нехотя почав працювати.

― Максиме, Тарасе! Ваша черга!- почулося від козаків, які завершували чергування.

― Добре! Йдемо!- відповів їм Максим.

Вставши, вони направилися до краю табору з якого було найкраще було видно табір турків.

― Цікаво, чого вони так і не напали? Знають же ж, що підкріплення йде.

― Згоден і справді цікаво.

― Ну що ж, тоді я продовжую розповідь про дитинство. Все одно просто сидіти буде нудно.

Максим посміхнувся, за тим штовхнув його ліктем у бік.

― Нема чого теревенити, робота є.

― Ну можна ж і теревенити й спостерігати. Ти що, слухати мене не хочеш?- Тарас нахмурився. - Так ось, першу шаблю я отримав в дев'ять років! До цього я часто таскав у батька, ось він і вирішив, що краще мені свою купити. Мати постійно сміялася, коли бачила, як батько за мною ганяється питаючи де його шабля. А я в який раз сховав її, щоб собі забрати.- він засміявся.

― Замовчи.

― Ти чого?

― Замовчи.-  Максим зло зиркнув на Тараса, а затим у ліс.- Я чув дивний звук. Здалося напевно.

― Он, як. Скоріш за все і справді здалося, а може звір якийсь.

Максим підійшов до Тараса і прошепотів йому на вухо:

― Позви старшого.- хлопець відійшов і з видом ніби нічого не сталося продовжив. - Ну що ж було далі?

― Зараз продовжу, мені відійти треба. Почекай декілька хвилин.

Не дивлячись на виграну сцену невідомий запанікував і вирішив тікати, але не вийшло. Максим миттю схопив його і той впав на землю. Біля шиї був ніж хлопця.

― Що тут сталося? – підбігши запитав старійшина.

― Ой йой, так ти й справді людину помітив.

― А ти сумнівався?- Максим посміхнувся і підняв невідомого з землі.

Невідомий пручався, але Максим тримав його досить міцно.

Старший забрав його і кудись повів, залишивши хлопців наодинці.

― Як ти його помітив?

― Навіть не дивлячись на твої розповіді я все ще здатний прислуховуватися. Почув дивний звук і побачив силует.

― Нічого собі. Я коли когось слухаю,  на таке не здатний.

― Я теж.

― Он я... Ах, ти ж! Я тут старався, розповідав, а ти навіть не слухав!

Максим сміявся. Тарас ще якийсь час намагався довести, що той не правий, але це  явно нічим не допомагало. Тому пішов за прикладом Максима і також почав сміятися. Продовжуючи думати про того невідомого. Не розуміючи, хто він і чого прийшов.

Старший і гетьман стояли на протилежній стороні табору. Двоє козаків тримали невідомого, який пручався, але вже не панікував.

Старший стягнув маску. Це був невисокий чоловік років тридцяти. Його шкіра була смуглою, а очі карими.

*― Хто ти й навіщо прийшов. - сказав старший. Той мовчав. Після декількох ударів він запитам знову.- Хто ти?

*― Р-р-розвідник!

― Якийсь слабкий розвідник нам попався. – сказав один з козаків, який тримав чоловіка.

*― Хто тебе послав і навіщо?

*― Ви не так все зрозуміли. Я не працюю на турків. Я не ворог ані їм, ані вам.

*― І навіщо ж ти тут.

*― Мій господар наказав за деким спостерігати. Ось я і виповняв наказ. А до вас заглянув, щоб краще зрозуміти ситуацію.